«Лебедина» симфонія глухого Бетховена

Анотація

Суперечки навколо хвороб великого німецького композитора Людвіга ван Бетховена досі не вщухають. Біографи композитора були більше зосереджені на проблемах, пов’язаних з порушенням його слуху, ніж на скаргах на частий біль у животі. При аналізі історії хвороби Бетховена звертає увагу симптоматика кишкового захворювання у вигляді рецидивуючого болю (кольок) і проносів, які супроводжуються погіршенням загального стану. Зазначені симптоми відзначалися вже у 24‑річному віці. Один з лікарів позначив кишкове захворювання композитора як геморагічний коліт. У 1812 — 1820 рр. до цієї клінічної картини долучилися анорексія та ознаки дегідратації. Біль у животі мав колікоподібний, болісний характер, рятуючись від цього болю, композитор почав зловживати алкоголем. У 1821 р. у Бетховена відзначено жовтяницю, біль у животі та блювоту, які повторювалися через кілька місяців. У 28 років у композитора почала розвиватися глухота, котра супроводжувалася дзвоном у вухах. У віці 44 років він повністю втратив слух. Травмований морально, він продовжував вживати алкогольні напої. У 1822 р. у нього з’явився сильний головний біль, наростали проблеми з органами травлення. У 1825 р. у Бетховена знову діагностували жовтяницю, яка супроводжувалася психічними розладами, піодермією, носовими кровотечами і повторним кровохарканням. У 1826 р. Бетховен на тлі переохолодження тяжко захворів на запалення легень, з’явилася жовтяниця з гепатомегалією, набрякали нижні кінцівки, збільшився живіт через асцит. Бетховен переніс кілька пункцій черевної порожнини без належного ефекту. Його тіло вкрилося виразками і струпами, симптоми продовжували наростати. Понад 3 міс організм Бетховена боровся зі смертю, але 26 березня 1827 р. композитора не стало. Тіло Бетховена тричі піддавали автопсії. При посмертному розтині повідомлялося про макровузликовий цироз печінки, портальну гіпертензію та спленомегалію (розміри селезінки перевищували норму втричі), жовчнокам’яну хворобу і хронічний панкреатит. Лікар, який займався розтином, описав його підшлункову залозу, як «всохлу та волокнисту» з дуже тонкою і звуженою вивідною протокою. Оригінальний звіт про посмертну автопсію Бетховена, написаний латиною, знайдено лише в 1970 р. у Віденському патологоанатомічному музеї.