Сучасна гастроентерологія

Медикаментозно-індуковані ураження печінки протитуберкульозними препаратами: поширення та можливості корекції

2025-10-27T22:16:54+02:00

Мета — проаналізувати частоту токсичних побічних реакцій у хворих на туберкульоз легень залежно від чутливості мікобактерій туберкульозу до протитуберкульозних препаратів та ефективність корекції за допомогою вітчизняного гепатопротекторного комплексу глутатіону, адеметіоніну й ацетилцистеїну.

Матеріали та методи. Проаналізовано 237 медичних карт хворих на туберкульоз легень, які перебували на амбулаторному та стаціонарному лікуванні в Тернопільському обласному фтизіопульмонологічному центрі. Медикаментозно-індуковані ураження печінки (МІУП) зареєстровані в 46 пацієнтів як із чутливим до лікарських препаратів туберкульозом, так і зі стійким. Для лікування пацієнтів із МІУП унаслідок прийому протитуберкульозних препаратів застосовували гепатопротекторний комплекс вітчизняного виробництва, який містив L-глутатіон 300 мг, адеметіонін 500 мг і N-ацетилцистеїн 250 мг («-Ліводінол макс^®», ТОВ "НУТРІМЕД"): по 1 капсулі білого і червоного кольору двічі на день упродовж 1 міс.

Результати. Застосування протитуберкульозних засобів асоціювалося з високою частотою розвитку МІУП (19,4%). Ураження печінки частіше виявлялося впродовж перших тижнів лікування препаратами етіотропної терапії (від 1 тиж до 1 міс — 43,5% від усіх випадків). Ризик розвитку МІУП значно вищий у пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні та частіше мали перебіг середньої тяжкості (50,0%) або тяжкий (34,8%), що зумовлювало потребу в медикаментозній корекції функції печінки. Більшість пацієнтів із МІУП мали анамнестичні обтяжливі чинники: зловживали алкоголем (23,9%), мали хронічні захворювання органів травлення (26,1%), хронічні ураження печінки (39,1%). Призначення гепатопротекторного комплексу вітчизняного виробництва, який містить L-глутатіон, адеметіонін і N-ацетилцистеїн, дало змогу нормалізувати показники холестазу та цитолізу, зумовлені впливом протитуберкульозних препаратів, а також завершити призначений раніше протиінфекційний курс терапії.

Висновки. Застосування протитуберкульозних засобів супроводжується частими медикаментозними ураженнями печінки. Такі ушкодження зазвичай виявляються протягом перших тижнів лікування препаратами етіотропної терапії. Використання вітчизняного гепатопротекторного засобу, до складу якого входять L-глутатіон, адеметіонін та N-ацетилцистеїн, впродовж 1 місяця сприяло усуненню холестазу і печінкового цитолізу, спричиненого впливом туберкулостатиків, а також дозволило завершити призначений курс протиінфекційного лікування.

Результати клінічного вивчення ефективності ферментного препарату «Фірулін®10000» у пацієнтів із НПЗЗ-ентеропатіями

2025-12-06T22:19:34+02:00

Мета — вивчити ефективність і переносимість лікарського засобу «Фірулін^® 10000», капсули тверді з гастрорезистентними гранулами (Кусум Хелтхкер Пвт Лтд), у пацієнтів із НПЗЗ-ентеропатіями.

Матеріали та методи. Обстежено 30 пацієнтів із діагнозом ентеропатія, спричинена нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ), з них 20 (66,7%) жінок і 10 (33,3%) чоловіків. Середній вік пацієнтів — 58,6 року. Усі пацієнти приймали НПЗЗ/ацетилсаліцилову кислоту протягом > 30 днів. Для профілактики розвитку НПЗЗ-гастропатій 18 (60%) пацієнтів отримували омепразол. Критеріями оцінки ефективності препарату були динаміка клінічних симптомів, показників оцінки якості життя (ЯЖ) пацієнтів, копрограми та кальпротектину. Для оцінки динаміки клінічних симптомів використовували анкету скарг, яка враховувала дискомфорт/біль у животі, здуття живота, послаблення випорожнення, загальну слабкість. Оцінку виразності симптомів здійснювали за 5-бальною шкалою. Для оцінки динаміки показників ЯЖ пацієнтів використовували анкету Ваше здоров’я та самопочуття: оцінка показників якості життя (SF-36 v2 Health survey). Усім пацієнтам призначали дієту та лікарський засіб «Фірулін^®» — 10000 — 20000 од. ЄФ ліпази (1 — 2 капсули) на кожен прийом їжі впродовж 8 тиж (60 днів).

Результати. До початку лікування скарги на здуття живота та слабкість мали 28 (93,3%) пацієнтів, дискомфорт/періодичний біль у животі — 18 (60,0%), послаблення випорожнення — 19 (63,3%), закреп — 2 (6,7%). Після закінчення лікування 29 (96,7%) пацієнтів відзначили позитивні зміни. Скарги на дискомфорт/біль у животі зберігалися в 23,3% випадків, послаблення випорожнення — у 30,0%, здуття живота — у 43,3%, загальна слабкість — у 50% випадків, але виразність скарг була значно меншою, і вони рідше турбували хворих. Відзначено зменшення виразності скарг хворих під впливом лікування: дискомфорту/болю в животі в 3,5 разу, здуття живота, послаблення випорожнення та загальної слабкості — утричі. До лікування середній бал ЯЖ за шкалами фізичного компонента здоров’я опитувальника SF-36 становив 39,9±1,3, за шкалами психологічного компонента здоров’я — 40,5±1,9. Після лікування показники підвищилися до 62,2±1,5 та 60,6±1,7 відповідно. Аналіз показників копрограми виявив, що після лікування рН калових мас змінився з 6,2 до 6,8 (р>0,05), кількість неперетравленої клітковини, змінених і незмінених м’язових волокон зменшилася в 16 із 22 (72,7%) хворих, у яких показники були підвищені до лікування. Рівень фекального кальпротектину після лікування знизився з (180,0±11,0) до (112±8,0) мкг/г (р>0,05). Переносимість препарату в усіх пацієнтів оцінено як «добра».

Висновки. Оскільки у пацієнтів, які приймають НПЗЗ/ацетилсаліцилову кислоту, виникають порушення процесів травлення, доцільно використовувати ферментні препарати в комплексному лікуванні хворих із НПЗЗ-ентеропатіями. Результати дослідження свідчать, що застосування препарату «Фірулін^® 10000», капсули тверді з гастрорезистентними гранулами, позитивно впливає на клінічні вияви захворювання, зменшує виразність скарг у хворих із НПЗЗ-ентеропатіями та поліпшує ЯЖ пацієнтів. Під впливом лікування поліпшуються показники копрограми та знижується рівень фекального кальпротектину. Препарат добре переноситься пацієнтами.

Роль синбіотиків у підтримці балансу мікрофлори в пацієнтів із синдромом подразненого кишечника

2025-12-21T15:12:50+02:00

Дисбіоз кишечника спричиняє розвиток і прогресування органічної кишкової патології, може підтримувати й поглиблювати атипові зміни в травному каналі, а також розглядається як чинник ризику розвитку гастроентерологічних захворювань, таких як синдром подразненого кишечника (СПК), порушення імунітету, алергії, метаболічної та системної патології.

Мета — вивчити динаміку клінічних симптомів і функціонального стану кишечника у пацієнтів із СПК.

Матеріали та методи. Вивчено клінічну ефективність препарату «Флорафан^®» 1 раз на день за 30 хв до їди при лікуванні 32 хворих із виявами СПК (основна група). Групу порівняння утворено із 30 хворих, яких лікували лише алопатично. Обидві групи за віком, статтю і клінічною формою СПК статистично значущо не відрізнялися. Застосовували такі діагностичні методи: езофагогастродуоденоскопію, колоноскопію, визначення наявності Helicobacter pylori в калі за допомогою полімеразної ланцюгової реакції, рівня фекального кальпротектину, панкреатичної еластази, непереносимості лактози, первинний скринінг целіакії, ультразвукове дослідження.

Результати. Пацієнти основної групи на тлі прийому препарату «Флорафан^®» відзначили зменшення клінічних гастроентерологічних виявів (больового синдрому, частоти діарейних випорожнень, здуття живота, газоутворення), а також підвищення працездатності й поліпшення настрою (р<0,05). Об’єктивно спостерігали зменшення пальпаторних відчуттів болю по ходу кишечника.

Висновки. Комбінація різних штамів бактерій в одному препараті, зокрема з групи синбіотиків, сприяє метаболічному здоров’ю господаря шляхом вибіркової стимуляції росту й активації здорових мікроорганізмів у пацієнтів із СПК, зменшенню клінічних симптомів (діарея, запор та їхнє поєднання), підвищує працездатність.

Порушення когнітивної діяльності в пацієнтів із помірним і просунутим фіброзом печінки на ґрунті метаболічно-асоційованої стеатотичної хвороби печінки

2025-12-06T21:44:26+02:00

Мета — вивчити порушення когнітивної діяльності в пацієнтів із помірним і просунутим фіброзом печінки на ґрунті метаболічно-асоційованої стеатотичної хвороби печінки (МАСХП) за допомогою когнітивних тестів, а також дослідити можливі шляхи корекції таких розладів.

Матеріали та методи. Обстежено 86 пацієнтів (43 чоловіки та 43 жінки віком від 24 до 55 років), у яких підтверджено діагноз МАСХП із фіброзом 2-го (46 осіб) і 3-го (40 осіб) ступеня. Проводили первинне (скринінгове) клінічне, психометричне й лабораторне обстеження до початку лікування та через 1 міс. На початку спостереження пацієнтів рандомізували на дві групи, порівнянні за віком, статтю й виразністю клінічних виявів. У першій групі 43 пацієнти дотримувалися стандартних рекомендацій для хворих на МАСХП, зокрема порад щодо зміни способу життя (харчування та фізичної активності). У другій групі 43 особи додатково отримували «Гепа-Мерц» (L-орнітин-L-аспартат) по 1 саше (3 г) двічі на день під час їди впродовж 1 міс. Усім пацієнтам проведено стандартизовані неінвазивні психометричні тести для об’єктивної оцінки когнітивних функцій. Тести обирали разом із клінічним психологом. Тестування проводив кваліфікований асистент-дослідник в окремій тихій кімнаті для обстежень. Оцінювання когнітивних функцій здійснювали в такому порядку: міні-шкала для оцінки психічного статусу (MMSE), Монреальська шкала оцінки когнітивних функцій (MoCA), 10-бальний тест малювання годинника. Статистичний аналіз виконано за допомогою програмного забезпечення Statistica.

Результати. У більшості пацієнтів не було характерних скарг з боку органів травлення. Вони переважно скаржилися лише на фізичну слабкість і швидку втомлюваність. Більшість пацієнтів пов’язували когнітивні зміни й зниження розумової працездатності з такими причинами, як стрес, недосипання, тривалі перевантаження. Про ці зміни хворі повідомляли здебільшого лише при активному розпитуванні лікарем. Зміни лабораторних печінкових проб були слабко виразні та нехарактерні для таких пацієнтів. Застосування стандартних когнітивних тестів виявило легкі когнітивні порушення навіть у пацієнтів із помірним фіброзом печінки. Для їхнього виявлення найчутливішим був 10-бальний тест малювання годинника, менш ефективним — МоСА. Стандартний тест MMSE був неінформативним для виявлення мінімальних когнітивних порушень. Зазначені тести проводили повторно після 15-хвилинного читання пацієнтом тексту вголос. Ця модифікація дала змогу об’єктивно виявити феномен швидкої когнітивної втомлюваності. У здорових добровольців таке когнітивне навантаження практично не вплинуло на показники трьох тестів. Натомість у пацієнтів із помірним фіброзом печінки виявлено різке зниження показників усіх тестів (р<0,05). У пацієнтів із просунутим фіброзом печінки (F3) показники когнітивних тестів були знижені значно більшою мірою, ніж при F2. На етапі скринінгу всі результати були статистично значущо нижчими порівняно з даними контрольної групи (р<0,05). Ще нижчими були ці показники при проведенні когнітивних тестів після 15-хвилинного читання пацієнтом тексту вголос (р<0,05). Застосування L-орнітину-L-аспартату по 1 саше (3 г) двічі на день під час їди протягом 1 місяця сприяло статистично значущому поліпшенню показників когнітивної діяльності в пацієнтів із МАСХП. Зазначений лікувальний ефект був більш швидким у хворих із помірно виразним фіброзом печінки, що свідчить на користь більш раннього призначення препарату.

Висновки. Наявність МАСХП супроводжується легкими когнітивними порушеннями навіть за наявності помірно виразних фібротичних змін у печінці (F2). Для їхнього виявлення найчутливішим був 10-бальний тест малювання годинника. У пацієнтів із помірно виразними фібротичними змінами у печінці (F2) має місце швидка когнітивна втомлюваність, яку можна ефективно виявити за допомогою зазначених когнітивних тестів після 15-хвилинного читання тексту. Такі зміни можуть суттєво впливати на працездатність пацієнтів, особливо у випадку інтелектуальної діяльності чи професій, які потребують постійної уваги й концентрації. У випадку просунутого фіброзу печінки (F3) практично в усіх обстежених пацієнтів виявляли не лише швидку когнітивну втомлюваність, а й суттєве зниження результатів за всіма когнітивними тестами. Виявлені нами зміни відповідали стадії помірних когнітивних порушень, що може порушувати не лише професійну діяльність, а й повсякденне життя та соціальну адаптацію таких хворих. Застосування L-орнітину-L-аспартату впродовж 1 міс сприяло статистично значущому поліпшенню показників когнітивної діяльності в пацієнтів із МАСХП. Лікувальний ефект наставав швидше у хворих із помірно виразним фіброзом печінки.

Концентрація секреторного імуноглобуліну А та основних пародонтопатогенів у пацієнтів зі стеатотичною хворобою печінки

2025-12-22T16:30:34+02:00

Хронічний пародонтит — інфекційне запальне захворювання, в основі якого лежить місцеве мікробне навантаження, що призводить до запалення та деструкції тканин. При пародонтиті відбувається взаємодія між пародонтопатогенами й системами захисту, одним із компонентів місцевого захисту є секреторний імуноглобулін А.

Мета — визначити рівень секреторного імуноглобуліну А та його зв’язок із концентрацією специфічних пародонтопатогенів у хворих на метаболічно-асоційовану стеатотичну хворобу печінки.

Матеріали та методи. У двох груп пацієнтів (з метаболічно-асоційованою стеатотичною хворобою печінки (МАСХП) і соматично здорових осіб) визначали кількісний рівень пародонтопатогенів І та ІІ порядку методом полімеразної ланцюгової реакції в режимі реального часу з використанням універсальних праймерів. За допомогою імуноферментного методу в змішаній слині визначали імунологічну реактивність тканин порожнини рота за рівнем секреторного імуноглобуліну А. Статистичні розрахунки проводили за допомогою програми SPSS непараметричним методом.

Результати. Зафіксований високий рівень Porphyromonas gingivalis у пацієнтів основної групи, який завдяки факторам вірулентності може підтримувати явища дисбіозу в інших мікробіомах. Вміст секреторного імуноглобуліну А у ротовій рідині хворих основної групи майже втричі перевищував аналогічний показник у контрольній групі, що пов’язано з наслідком орального дисбіозу, тоді як у пацієнтів контрольної групи був у межах норми. Виявлено сильну позитивну кореляцію між секреторним імуноглобуліном А та вмістом P. gingivalis і позитивну кореляцію середньої сили між Prevotella intermedia й Treponema denticola.

Висновки. Метаболічно-асоційована стеатотична хвороба печінки є супутнім тлом для патогенного впливу пародонтопатогенів на пародонт. Підвищення рівня секреторного імуноглобуліну А свідчить про наявність системного хронічного запалення низької інтенсивності.

Дієтична інтервенція пробіотиком Lactobacillus delbrueckii subsp. bulgaricus: віддалені результати нутритивної корекції функціональної диспепсії

2025-11-17T09:35:04+02:00

Мета — вивчити віддалені наслідки впливу засобу, що містить ліофілізат Lactobacillus delbrueckii subsp. bulgaricus strain 9702 (IMV B-7085) і продукти їхньої життєдіяльності, на клінічні вияви захворювання та якість життя пацієнтів із функціональною диспепсією через рік після лікування цим засобом.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 35 пацієнтів із верифікованою функціональною диспепсією, середній вік яких становив (46,5±2,8) року (15 чоловіків та 20 жінок). Проаналізовані результати за опитувальником GSRS (Gastrointestinal Symptom Rating Scale) та анкети MOS SF-36 (Medical Outcomes Study 36- Item Short-Form Health Survey) через рік після прийому препарату, який містив Lactobacillus delbrueckii subsp. bulgaricus. Отримані дані порівнювали з показниками до початку лікування та через 15 днів після завершення курсу прийому зазначеного препарату. Статистичне опрацювання даних проводили за допомогою програмного забезпечення MedCalc 12.5.0.0.

Результати. Аналіз результатів за опитувальником GSRS продемонстрував статистично значуще (р<0,05) зниження сумарного балу через рік після прийому комплексу пребіотиків і пробіотиків порівняно з показником до лікування. Зазначені показники статистично значущо не відрізнялися від значень, зафіксованих через 15 днів після завершення лікування. Середні значення окремих синдромів опитувальника залишалися статистично значущо нижчими (р<0,05) порівняно з показниками до лікування та статистично не відрізнялися (р>0,05) від таких через 15 днів після лікування. Порівняння оцінки фізичного компонента здоров’я через рік після лікування виявило статистично значущо вищі показники (р<0,05) якості життя в кластерах фізичного функціонування, інтенсивності болю та загального здоров’я порівняно з початковими даними. Аналіз психологічного компонента здоров’я через рік після лікування не показав статистично значущих відмінностей у кластерах при порівнянні з показниками до лікування (р>0,05).

Висновки. Застосування Lactobacillus delbrueckii subsp. bulgaricus забезпечує тривале зменшення виразності гастроінтестинальних симптомів і поліпшення фізичного компонента якості життя в пацієнтів із функціональною диспепсією, що, імовірно, пов’язане зі стабілізацією мікробіоти дванадцятипалої кишки та зменшенням локального запалення.

Рівень вазоактивного інтестинального пептиду у хворих на неускладнену дивертикулярну хворобу та його зв’язок із клінічними виявами захворювання

2025-12-06T18:47:28+02:00

Мета — вивчити характер змін рівня вазоактивного інтестинального пептиду в крові хворих на -неускладнену дивертикулярну хворобу товстої кишки з нормальною масою тіла та ожирінням і його можливий зв’язок із клінічними виявами та ступенем місцевого запалення.

Матеріали та методи. Обстежено 18 пацієнтів із безсимптомними дивертикулами та 60 пацієнтів із симптоматичною дивертикулярною хворобою (ДХ), з них у 28 була нормальна маса тіла, у 32 ДХ поєднувалася з ожирінням. У всіх обстежених імуноферментними методами визначали рівень вазоактивного інтестинального пептиду (ВІП) у сироватці крові та кальпротектину у фекальних масах. Діагноз ДХ підтверджували результатами колоноскопії та барієвої клізми й уточнювали за допомогою комп’ютерної томографії живота.

Результати. У пацієнтів із безсимптомними дивертикулами рівень ВІП практично не відрізнявся від контролю (p > 0,05). У групі симптоматичної ДХ із нормальною масою тіла він знижувався в 1,41 разу (p < 0,01), а при поєднанні ДХ з ожирінням — у 2,24 разу (p < 0,01). Паралельно підвищувався рівень фекального кальпротектину: у 5,74 разу при нормальній масі тіла та в 7,47 разу при ожирінні (p < 0,01). У групі безсимптомних дивертикулів досліджувані показники перевищували норму в 3,38 разу (p < 0,01). Виявлено статистично значущу негативну кореляцію між рівнями ВІП і кальпротектину (r=–0,71 та r=–0,77; p < 0,0001), а також між рівнем ВІП і розміром дивертикулів (r=–0,73 та r=–0,82; p < 0,0001). Між надмірною масою тіла та рівнем кальпротектину встановлено позитивну кореляцію, що свідчить про вплив ожиріння на інтенсивність місцевого запального процесу.

Висновки. У хворих на неускладнену ДХ виявлено вірогідне зниження рівня ВІП у поєднанні з підвищенням вмісту фекального кальпротектину, що підтверджує його протизапальну роль у патогенезі. Виразність змін була більшою в пацієнтів з ожирінням. Зниження рівня ВІП негативно корелює з розміром дивертикулів і тяжкістю клінічних виявів, що дає підставу розглядати цей показник як потенційний біомаркер прогресування захворювання. Установлено позитивну кореляцію між ожирінням і рівнем фекального кальпротектину, що підтверджує роль метаболічних порушень у патогенезі ДХ.

Особливості дивертикулярної хвороби в пацієнтів із метаболічними порушеннями

2025-10-30T22:01:39+02:00

Мета — виявити особливості клінічного перебігу неускладненої дивертикулярної хвороби (ДХ) на тлі порушення метаболізму, провести аналіз основних представників облігатної флори та штамів, що продукують муцин, оцінити ендоскопічні й морфологічні зміни слизової оболонки товстої кишки в пацієнтів з ізольованою ДХ та поєднаною з метаболічними порушеннями (МП).

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 259 пацієнтів із неускладненою ДХ, з них 101 чоловік та 158 жінок, середній вік — (65,60±1,45) року. У всіх пацієнтів визначали індекс маси тіла (ІМТ), виконували тотальну колоноскопію з оцінкою ендоскопічної активності дивертикулярного запалення. У 172 учасників дослідження проведено аналіз мікробіому методом qRT-PCR із використанням праймерів, орієнтованих на 16S рРНК. Під час колоноскопії проводили біопсію слизової оболонки з устя дивертикула, проводили PAS-реакцію, імуногістохімічне дослідження та морфометричну оцінку функціонального стану слизової оболонки товстої кишки.

Результати. У пацієнтів із ДХ на тлі МП статистично значущо частіше траплявся рецидивний перебіг дивертикулярного запалення — у 52 (24,1%) порівняно з 3 (6,9%) у хворих без метаболічних розладів (р=0,013). Симптоматичну неускладнену ДХ частіше діагностували у хворих із порушенням метаболізму порівняно з пацієнтами без метаболічних розладів — у 121 (56,0%) та 13 (30,2%) відповідно (р=0,002). Аналіз мікробіому товстої кишки виявив тенденції до зниження рівня основних представників облігатної флори та штамів, що продукують бутират. Середній бал ендоскопічної активності дивертикулярного запалення у пацієнтів із МП був вищим порівняно з групою з нормальним ІМТ і корелював із більшою інтенсивністю запалення за даними морфологічного й морфометричного аналізу.

Висновки. У пацієнтів із МП статистично значущо частіше має місце рецидивний перебіг дивертикулярного запалення. Це можна пояснити інтенсивнішим запаленням слизової оболонки товстої кишки та модифікацією слизоутворення, яке виникає внаслідок суттєвого зменшення флори, що продукує бутират, і переважанням Bacteroidetes.

Що ховається за фасадом хронічного абдомінального болю та кахексії? Клінічний випадок зі складним діагностичним пошуком

2025-12-21T18:13:05+02:00

Представлено клінічний випадок 56-річної пацієнтки з багаторічними абдомінальними симптомами, резистентними до стандартної терапії, та виразною втратою маси тіла (~30 кг за 2 роки, індекс маси тіла — 15,82 кг/м²). Попри численні соматичні діагнози й втручання (субтотальна колектомія з ілеосигмоанастомозом, холецистектомія), а також розширений діагностичний пошук із застосуванням ендоскопії, комп’ютерної томографії, ультразвукового дослідження, ехокардіографії, широкої панелі лабораторних тестів, органічну причину кахексії не було встановлено. Послідовна диференційна діагностика заперечила інфекційні, паразитарні, неопластичні, ендокринні, автоімунні та мальабсорбційні стани. Не підтверджено целіакію, хворобу Віппла й запальні захворювання кишечника. Виявлено гіпопротеїнемію, помірні цитолітичні зміни печінкових ферментів і ознаки стеатотичної хвороби печінки, що інтерпретовано як наслідок тривалого нутритивного дефіциту. Значущим клінічним викликом стала мімікрія розладу харчової поведінки під «маскою» хронічної гастроентерологічної патології, що зумовило ризик ескалації інвазивних втручань без вирішення етіології.

Ключовим переломним моментом стала повторна психіатрична оцінка, яка на тлі анамнестичних даних про тривале свідоме обмеження харчування, тривожно-депресивні симптоми та когнітивну фіксацію на масі тіла дала змогу верифікувати нервову анорексію (обмежувальна форма) як провідний чинник кахексії. Наведено практичний маршрут диференційної діагностики при нез’ясованому схудненні з акцентом на ранній скринінг розладів харчової поведінки в пацієнтів із «полісоматичною» картиною та багатою коморбідністю. Висвітлено принципи ведення: поєднання індивідуалізованої нутритивної реабілітації (з урахуванням ризику синдрому рефідингу), психотерапевтичних втручань, обережної фармакотерапії з огляду на змінену фармакокінетику при мальнутриції та мультидисциплінарну координацію дій гастроентерологом, психіатром, дієтологом і кардіологом. Описаний випадок ілюструє важливість переходу від «заперечення хвороб» до активного виявлення поведінкових детермінант, демонструє цінність негативних діагностичних результатів і наголошує, що своєчасне залучення психіатричної служби може запобігти надмірній інвазивності, скоротити діагностичну одіссею та поліпшити прогноз.

Конгрес ESPGHAN 2025: переваги грудного вигодовування

2025-12-06T15:17:02+02:00

У травні 2025 р. у м. Гельсінкі (Фінляндія) відбувся 57-й конгрес Європейського товариства дитячої гастроентерології, гепатології та нутриціології (ESPGHAN), який зібрав дитячих гастроентерологів та педіатрів. Нутритивна тематика Конгресу охоплювала питання грудного вигодовування, ентерального та парентерального харчування, клінічного харчування, мальнутриції та харчових порушень у дітей. Наведено огляд усних і постерних доповідей, присвячених питанням вигодовування дітей першого року життя та зокрема грудного вигодовування. Доповіді учасників та резолюції конгресу ґрунтувалися на попередніх настановах щодо грудного вигодовування як золотого стандарту, природного й оптимального методу забезпечення росту та розвитку дитини. Конгрес ESPGHAN 2025 наголосив на перевагах грудного вигодовування щодо росту, когнітивного та поведінкового розвитку дитини, нутритивних, імуногенній та пробіотичній властивостях грудного молока, а також на сучасній політиці щодо вигодовування дітей.

Патогенетична роль мітохондрій при гострому панкреатиті. Огляд

2025-07-03T08:41:00+03:00

Гострий панкреатит — серйозна медична проблема з високим показником смертності, особливо при тяжких формах (20 — 30%), яка при розвитку поліорганної недостатності може перевищувати 50%. Така висока летальність свідчить про нагальну потребу в поглибленому дослідженні патогенетичних механізмів для визначення нових терапевтичних мішеней і розробки ефективніших методів лікування. У цьому контексті мітохондріальна дисфункція, яку визнано одним із ключових ініціювальних чинників ушкодження клітин підшлункової залози й розвитку системної запальної відповіді, становить особливий інтерес та є актуальним напрямом сучасних досліджень.

Мета — проаналізувати та узагальнити сучасні дані щодо патогенетичної ролі мітохондріальної дисфункції в розвитку гострого панкреатиту, зокрема її вплив на клітинний гомеостаз, окисний стрес, програмовану клітинну смерть і розвиток системної запальної відповіді.

Матеріали та методи. Стаття є оглядом наукової літератури, присвяченої патогенезу гострого панкреатиту та ролі мітохондріальної дисфункції. Проведено аналіз публікацій із міжнародних наукових баз даних PubMed, Scopus, Web of Science щодо ключових механізмів, пов’язаних із мітохондріями при гострому панкреатиті (порушення енергетичного гомеостазу, окисний стрес, кальцієва дисрегуляція, активація апоптозу та формування мітохондріальних пор перехідної проникності).

Результати. Аналіз показав, що мітохондріальна дисфункція є одним з найбільш ранніх та критичних патогенетичних механізмів при гострому панкреатиті, що ініціюється вже на початкових етапах захворювання в ацинарних клітинах підшлункової залози. Ключові виявлені порушення — зниження продукції АТФ унаслідок пошкодження дихального ланцюга, надмірне утворення активних форм кисню та розвиток окисного стресу, порушення кальцієвого гомеостазу, що спричиняє цитотоксичність, активацію мітохондріального шляху апоптозу через вивільнення проапоптотичних факторів і формування мітохондріальних пор перехідної проникності, що призводить до втрати потенціалу мембрани й клітинної загибелі. Показано, що пошкоджені мітохондрії та їхні компоненти (DAMPs) вивільняються в кровотік, підсилюючи системну запальну відповідь і спричиняючи розвиток поліорганної недостатності.

Висновки. Мітохондріальна дисфункція є центральною ланкою в патогенезі гострого панкреатиту, що відіграє ключову роль у локальному пошкодженні підшлункової залози та розвитку системних ускладнень. Розуміння цих механізмів відкриває перспективи для розробки терапевтичних стратегій, спрямованих на захист і відновлення мітохондріальної функції для поліпшення результатів лікування пацієнтів із гострим панкреатитом.

Можливості прогнозування розвитку фіброзних змін паренхіми печінки в пацієнтів із метаболічно-асоційованою стеатотичною хворобою. Огляд

2025-12-21T16:48:41+02:00

Статтю присвячено аналізу можливостей прогнозування розвитку фіброзних змін паренхіми печінки в пацієнтів із метаболічно-асоційованою стеатотичною хворобою печінки (MAСХП), раніше відомою як неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП). Автори розглядають цю патологію як одне з найпоширеніших хронічних захворювань печінки, що уражає 25 — 32% дорослого населення світу, з вищою поширеністю в Західній Європі та Північній Америці (до 40%). Основні чинники ризику — ожиріння, цукровий діабет 2 типу, дисліпідемія та інсулінорезистентність, які призводять до накопичення жиру в гепатоцитах, окисного стресу й запалення.

Відомо, що МАСХП прогресує від простого стеатозу до стеатогепатиту, фіброзу, цирозу й гепатоцелюлярної карциноми. Фіброз є ключовим предиктором морбідності та смертності з ризиком переходу в цироз у 10 — 20% випадків. Раннє прогнозування дає змогу вчасно провести інтервенції, такі як модифікація способу життя (дієта, фізична активність), чи медикаментозну терапію, що може уповільнити фіброз або сприяти його регресу на ранніх етапах. Автори акцентують увагу на неінвазивних методах діагностики, оскільки біопсія печінки як золотий стандарт є інвазивною ризикованою та з обмеженим доступом.

Мета — визначити можливості прогнозування фіброзних змін у пацієнтів із MAСХП. Описано мультифакторний процес прогресування фіброзу: метаболічні чинники (компоненти метаболічного синдрому, що підвищують ризик у 1,5 — 3,0 рази), генетичні (варіанти PNPLA3, TM6SF2, MBOAT7, HSD17B13, які підвищують ризик у 3 — 4 рази), демографічні (вік > 50 років, чоловіча стать, етнічні особливості), чинники способу життя (сидячий режим, високофруктозні дієти, куріння, алкоголь, що прискорюють фіброгенез у 1,2 — 3,0 рази), гістологічні (стадія фіброзу за METAVIR, балонування гепатоцитів). Також обговорюється роль гіперазотемії як маркера безсимптомних ускладнень.

Неінвазивні інструменти: біохімічні індекси (FIB-4, NFS, ELF із площею під ROC-кривою (AUC) 0,80 — 0,90), біомаркери (COL4-7S, рівень аміаку, PLIN2, RAB14, маркери перекисного окиснення ліпідів із чутливістю 75 — 85%), візуалізаційні методи (транзиєнтна еластографія (FibroScan), магнітно-резонансна еластографія, controlled attenuation parameter із точністю 85 — 95%). Моделі прогнозування — комбіновані алгоритми (FIB-4 + COL4-7S), машинне навчання (XGBoost з AUC 0,90 — 0,95), генетичні полігенні скори та мультифакторні регресії (NOS з C-index 0,82) дають змогу стратифікувати ризик і прогнозувати події з перспективою 5 — 10 років.

Продемонстровано критичну роль раннього прогнозування для запобігання ускладненням із рекомендаціями Американської асоціації з вивчення хвороб печінки (AASLD)/Європейської асоціації з вивчення печінки (EASL) щодо інтеграції неінвазивних методів у клінічну практику. Стаття ґрунтується на аналізі сучасної літератури (консенсуси та дослідження, проведені в 1996 — 2024 рр.).

Динаміка виявлення колоректальних поліпів під час колоноскопії у різних вікових групах пацієнтів: ретроспективне обсерваційне дослідження (2021—2023)

2025-12-21T19:58:41+02:00

Колоноскопія відіграє ключову роль у скринінгу колоректального раку (КРР), вірогідно знижуючи захворюваність і смертність від нього. Для оптимізації якості обстежень міжнародні товариства визначили низку ключових індикаторів якості, основним з яких є частота виявлення аденом (ЧВА), тоді як частота виявлення зубчастих утворень на широкій основі (ЧВЗУШО) поки не належить до стандартних індикаторів.

Мета — оцінити вікові тенденції виявлення поліпів, аденом і зубчастих утворень на широкій основі.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективне спостережне дослідження пацієнтів, яким було виконано колоноскопію в гастроцентрі Olymed (Київ, Україна) у період із квітня 2021 р. до грудня 2023 р. Розрахували частоту виявлення поліпів (ЧВП), ЧВА і ЧВЗУШО для всіх колоноскопій, проведених у зазначений період, з урахуванням критеріїв вилучення (нетотальна колоноскопія (не досягнуто сліпої кишки або < 6 за Бостонською шкалою підготовки кишечника (BBPS), виявлений КРР або запальні захворювання кишечника). Пацієнтів розподілили на 10 основних та 2 додаткові вікові групи. Особливу увагу приділено аналізу поширеності зубчастих утворень на широкій основі серед молодих осіб, що має важливе значення для розуміння потенційної ролі цих утворень у патогенезі колоректального раку. Статистичну обробку виконували з використанням програмного пакета Stata 17 (StataCorp LLC, США). Порівняння двох незалежних груп здійснювали за допомогою критерію χ² Пірсона. Різницю вважали статистично значущою при p < 0,05.

Результати. До початкової вибірки було залучено 2676 пацієнтів. Після застосування критеріїв вилучення проаналізовано 2402 обстеження. Найчисленнішою була вікова група 50 — 54 роки (13,9%, n=335). Виокремлено дві цільові групи: 45 — 49 років (n=323) та ≥ 50 років (n=1216). Виявлено чітку тенденцію до зростання ЧВП і ЧВА зі збільшенням віку. Найвищий показник ЧВА зафіксовано в пацієнтів віком ≥ 75 років (88,2%). Динаміка ЧВЗУШО була нелінійною: максимальний показник (31,3%) визначено у віковій групі 60 — 64 роки. При порівнянні груп 45 — 49 та ≥ 50 років молодша група мала нижчі показники ЧВА (44,9 і 66,8%, p < 0,001) та ЧВП (66,8 і 80,9%, p < 0,001), але за ЧВЗУШО групи не відрізнялися (26,7 та 26,6%, p=0,893), що свідчить про значну поширеність зубчастих утворень на широкій основі серед молодших пацієнтів.

Висновки. Отримані результати свідчать про необхідність врахування зубчастих утворень на широкій основі як потенційного маркера ризику розвитку КРР, зокрема серед молодих осіб. Необхідно провести дослідження для визначення оптимальних референтних значень ЧВЗУШО для ендоскопістів.