Сучасна гастроентерологія

Сергій Михайлович Ткач

пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Порушення кишкової мікробіоти у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки, що зазнали впливу стресових чинників воєнного періоду

пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Мета — визначити зміни якісного та кількісного складу кишкової мікробіоти (КМ) на рівні основних філів у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП), що зазнали впливу стресових чинників воєнного періоду.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 114 хворих на НАЖХП із метаболічними порушеннями, із них 54 — у довоєнний період (група порівняння) і 60, які перебували під впливом стресових чинників воєнного часу (основна група). Групи були порівнянними за співвідношенням статей і віком. Вміст гормонів хронічного стресу — мозкового нейротрофічного фактора (BDNF), пролактину, дегідроепіандростерон‑сульфату визначали методом твердофазного імуноферментного аналізу з використанням відповідних наборів реактивів. Визначення складу КМ на рівні основних філотипів проводили методом кількісної полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі (qRT‑PCR) з використанням універсальних праймерів для гена 16S рРНК і таксон‑специфічних праймерів виробництва «Thermo Fisher Scientific». Статистичну обробку даних виконано за допомогою пакета статистичних програм SPSS 17.0

Результати. У пацієнтів основної групи зареєстровано значне переважання в мікробному спектрі Firmicutes (до 57%), тоді як вміст Bacteroidetes становив лише 8%. На частку Actinobacteria припадало 10%, на частку інших мікроорганізмів — 25%. Мікробний спектр хворих на НАЖХП у довоєнний період мав інше співвідношення філотипів: на частку Firmicutes припадало менше половини (48%), на частку Bacteroidetes — 23%, що понад ніж утричі більше порівняно з основною групою. Вміст Actinobacteria та інших мікробних груп був значно меншим, ніж в основній групі. Ці зміни вплинули на величину співвідношення Firmicutes/Bacteroidetes. У хворих на НАЖХП основної групи цей показник майже в 4 рази перевищував такий у групі порівняння (р <0,05) і становив 25,9 та 6,43 відповідно. При порівнянні рівнів гормонів стресу з основними філами КМ виявлено прямо пропорційну залежність середньої сили між концентрацією пролактину та BDNF і вмістом Firmicutes та обернено пропорційну залежність між рівнем пролактину та вмістом Bacteroidetes, а також прямо пропорційну залежність слабкої сили між концентрацією пролактину та вмістом інших кишкових бактерій. Установлено обернено пропорційну залежність слабкої сили між рівнем BDNF та вмістом Bacteroidetes, хоча зміни мали характер тенденції. При оцінці ступеня стеатозу у хворих, які перебували під стресовим навантаженням воєнного часу, установлено збільшення кількості осіб зі стеатозом вищих градацій, але дані не були статистично значущими та потребують тривалішого спостереження.

Висновки. Наявність взаємозв’язку між рівнем гормонів стресу та основними філами КМ дає підставу припустити вплив хронічного стресу на КМ та подальше прогресування НАЖХП.

Від кишечника до печінки: мікробіом-орієнтовані підходи до лікування неалкогольної жирової хвороби печінки

Х. Б. Квіт — пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Мета — вивчити склад мікробіому кишечника в пацієнтів із неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖХП) та оцінити вплив мікробіом‑орієнтованої терапії на біохімічні показники та структуру печінки.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 152 пацієнти з НАЖХП і 47 без патологічних змін у печінці. Діагноз НАЖХП установлювали на підставі клінічних, лабораторних та інструментальних критеріїв, зокрема ультразвукових, і даних стеатометрії. Аналіз мікробіому здійснювали методом кількісної полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі (qRT‑PCR), а синдром надлишкового бактеріального росту (СНБР) діагностували за допомогою водневого дихального тесту. Мікробіом‑орієнтована терапія передбачала призначення рифаксиміну (200 мг тричі на добу впродовж 14 днів), штаму Saccharomyces boulardii CNCM I‑745 (1 капсула двічі на добу впродовж 30 днів) та еcенціальних фосфоліпідів (600 мг тричі на добу впродовж 30 днів). До та після терапії оцінювали біохімічні та структурні показники печінки.

Результати. У пацієнтів із НАЖХП виявлено значний дисбіоз мікробіому кишечника, зокрема підвищення індексу Firmicutes/Bacteroides (F/B) та рівнів Firmicutes і Actinobacteria. Виявлено сильні прямо пропорційні зв’язки між індексом F/B і вмістом тригліцеридів (r=0,78) та фактора некрозу пухлини α (ФНП‑α) (r=0,77). Поширеність СНБР серед пацієнтів із НАЖХП була значно більшою, ніж у групі порівняння (51 та 34%). Мікробіом‑орієнтована терапія сприяла зниженню поширеності СНБР (17%), зменшенню рівня ФНП‑α та високочутливого С‑реактивного білка, а також вмісту жиру в печінці. Значне поліпшення біохімічних маркерів (печінкові трансамінази, індекс НОМА) супроводжувалося відновленням розмірів та ехогенності печінки.

Висновки. Мікробіом‑орієнтована терапія є ефективною для корекції складу мікробіому кишечника, зменшення системного запалення та поліпшення біохімічних і структурних показників печінки і пацієнтів із НАЖХП. Отримані результати підтверджують доцільність впровадження мікробіомних стратегій у комплексне лікування НАЖХП.

Метаболічно-асоційована стеатотична хвороба печінки в дітей: можливості діагностики та лікування

пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

За даними останніх статистичних звітів, метаболічно‑асоційована жирова хвороба печінки (МАЖХП) може вражати близько 7% дітей і підлітків у загальній педіатричній популяції західних країн і третину дітей із верифікованим ожирінням та може загрожувати трансформацією в тяжчі форми враження печінки як у дитячому, так і в дорослому віці з розвитком стеатогепатиту і/або печінкової недостатності. Своєчасна верифікація стеатотичної хвороби печінки та підшлункової залози у дітей становить проблему через відсутність специфічних клінічних проявів захворювання та недостатній скринінг порушень функції печінки в педіатричних пацієнтів із діагностованим ожирінням.

Мета — дослідити терапевтичну ефективність застосування комбінованого препарату на основі карнітину, бетаїну та аргініну в дітей із метеболічно нездоровим ожирінням та супутніми коморбідними станами.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 30 пацієнтів віком від 6 до 18 років, у яких діагностовано ожиріння. Усі пацієнти перебували під спостереженням у дитячих відділеннях м. Полтави. Залежно від коморбідності пацієнтів з ожирінням розподілили на три групи по 10 дітей у кожній. У 1‑шу групи залучили дітей із стеатотичною хворобою печінки, у 2‑гу — дітей з інсулінорезистентністю (ІР), у 3‑тю — дітей із метаболічно здоровим ожирінням без ознак стеатотичного ураження печінки та порушення вуглеводного обміну. Проводили антропометричні дослідження (обвід талії та стегон) і розрахунок індексу маси тіла (ІМТ), визначали основні біохімічні печінкові показники, оцінювали стан ліпідного та вуглеводного обміну, досліджували жорсткість печінки за результатами зсувнохвильової еластометрії. Діти з метаболічно нездоровим ожирінням протягом 3 міс, окрім протокольних рекомендацій, приймали карнітин‑бетаїн‑аргініновий комплекс. Через 3 міс проводили повторну оцінку клініко‑лабораторних та інструментальних змін у всіх пацієнтів.

Результати. Пацієнтів стратифікували за віком і статтю. У групах пацієнтів, які, окрім рекомендацій щодо модифікації способу життя, харчової поведінки та збільшення фізичної активності, приймали карнітин‑бетаїн‑аргініновий комплекс зареєстровано тенденцію до зниження маси тіла та статистично значуще зменшення ІМТ у дітей, які мали ожиріння, асоційоване зі стеатозом та ІР. Вагомим індикатором позитивної клінічної динаміки у пацієнтів з метаболічно нездоровим ожирінням стало зниження показників окружності талії у порівнянні з дітьми з метаболічно здоровим ожирінням. Дослідження рівня печінкових трансаміназ на тлі медикаментозної корекції в дітей із стеатотичною хворобою печінки продемонструвало статистично значуще зниження вмісту аланінамінотрансферази. Оцінка показників ліпідного обміну на тлі запропонованої терапії виявила статистично значуще (р <0,01) зниження рівня тригліцеридів у пацієнтів із МАЖХП і позитивний вплив на динаміку змін глікемічного профілю в пацієнтів з ІР. За результатами нашого спостереження, діагностичну цінність у пацієнтів із МАЖХП мають динамічні зміни показників еластометрії, що підтверджується статистично значущим зменшенням діапазону значень жосткості печінки в цих пацієнтів після терапії.

Висновки. З огляду на складні патогенетичні механізми розвитку метаболічних змін у дітей з ожирінням доцільним є організація мультидисциплінарного супроводу на амбулаторному етапі спостереження всіх пацієнтів з надмірною масою тіла та ожирінням для раннього виявлення патологічних коморбідних станів. За результатами нашого дослідження, дієтична добавка на основі карнітин‑бетаїн‑аргінінового комплексу поліпшила обмінні процеси в печінці та підшлунковій залозі за рахунок позитивних гепатопротекторних, антиоксидантних, протизапальних, антифібротичних і ліполітичних властивостей його молекул, що визначає подальші можливості використання цього препарату в комплексних рекомендаціях пацієнтів з ожирінням та метаболічними дисфункціями.

Валідизація опитувальника FSSG (Frequency Scale for the Symptoms of GERD) для україномовної популяції Вінницького регіону

І. Г. Палій, С. В. Заїка, К. В. Ксенчина, І. В. Чернова — пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба є однією з найчастіших патологій із захворювань травної системи. Основною скаргою є печія. Очікується, що поширеність гастроезофагеальної рефлюксної хвороби залишатиметься високою і навіть зростатиме.

Мета — перекласти й адаптувати опитувальник Frequency Scale for the Symptoms of GERD (FSSG) українською мовою та валідизувати його використання серед україномовної популяції Вінницького регіону як інструмент скринінгу гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

Матеріали та методи. Крос‑культуральну адаптацію англомовного варіанта проведено відповідно до рекомендацій International Society for Pharmacoeconomics and Outcomes Research. Ми опитали 42 особи зі скаргами захворювань травної системи за допомогою опитувальників FSSG та Gastrointestinal Sуmptom Rating Scale (GSRS). Оцінку зрозумілості та складності україномовного варіанта FSSG здійснювали за 4‑бальною шкалою Лайкерта, надійності — за допомогою методу тест‑ретест з інтервалом у три дні, валідності — шляхом порівняння отриманих результатів опитувальників.

Результати. При порівнянні результатів опитувальників FSSG та GSRS виявлено статистично значущий зв’язок середньої сили між оцінкою симптомів рефлюксу за FSSG та оцінкою рефлюксного синдрому за GSRS (0,59; 95% довірчий інтервал (ДІ) від 0,35 до 0,76) та між сумарною оцінкою за FSSG та оцінкою диспепсичного синдрому за GSRS (0,5; 95% ДІ від 0,23 до 0,69). Індекс зрозумілості та складності — 1,0. Оцінку надійності проводили, використовуючи метод тест‑ретест з інтервалом 3 дні. Внутрішньокласовий коефіцієнт кореляції між результатами становив 0,81 (95% ДІ від 0,68 до 0,89). За результатами аналізу внутрішньої узгодженості опитувальника FSSG α‑коефіцієнт Кронбаха становив 0,7 при прийнятному рівні >0,7. Хоча анкетування не дає достатньо інформації для верифікації діагнозу, цей метод широко використовують у сучасній медичній практиці для виявлення груп пацієнтів із типовими й атиповими симптомами, які підлягають подальшому обстеженню.

Висновки. FSSG є методом скринінгу гастроезофагеальної рефлюксної хвороби в пацієнтів із симптомами, характерними для верхніх відділів шлунково‑кишкового тракту, що продемонстрував надійність і валідність.

Роль шкали контролю нутритивного стану (CONUT) у прогнозуванні виживання хворих на цироз печінки

В. М. Моцюк, Н. О. Пентюк, Ю. О. Одноріг — пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Мальнутриція є поширеним новітнім ускладненням цирозу печінки (ЦП), яке часто виявляють як у декомпенсованих, так і у компенсованих хворих. Порушений нутритивний стан пов’язаний із несприятливим перебігом захворювання. Оптимального методу діагностики мальнутриції при ЦП не визначено. Лабораторна шкала контролю нутритивного стану (The Controlling Nutritional Status (CONUT) score) надійно виявляє мальнутрицію та прогнозує клінічні наслідки у хворих на рак. Прогностична цінність шкали CONUT у хворих на ЦП невідома.

Мета — визначити прогностичну цінність шкали CONUT для прогнозування довгострокового виживанння хворих на цироз печінки.

Матеріали та методи. У проспективне дослідження було залучено 161 хворого на ЦП, із них 23 пацієнти мали ЦП класу А за класифікацією Child‑Turcotte‑Pugh, 57 — ЦП класу В, 81 — ЦП класу С. Для оцінки нутритивного стану використовували шкалу CONUT, яка враховує ступінь зниження рівня альбуміну, загального холестерину та лімфоцитів у крові. Медіана подальшого спостереження становила 489 (міжквартильний інтервал 293—639) діб. Протягом цього часу 50 пацієнтів померло від ускладнень ЦП.

Результати. За даними шкали CONUT 14,9% хворих на ЦП мали задовільний нутритивний стан, 29,2% — легку мальнутрицію, 46,6% — помірну, 9,32% — тяжку. Частота виразного асциту, гідротораксу, маніфестної енцефалопатії в пацієнтів із помірною та тяжкою мальнутрицією при первинному обстеженні була статистично значущо більшою, ніж у пацієнтів із нормальним нутритивним станом. Аналіз виживаності з використанням кривих Каплана — Мейера виявив, що пацієнти з помірною та тяжкою мальнутрицією за CONUT мали гіршу довгострокову виживаність, ніж пацієнти з легкою мальнутрицією та задовільним нутритивним станом (лог‑ранг p <0,01). У багатовимірному регресійному аналізі лише гіпоальбумінемія (відношення ризиків (ВР) — 2,27; p=0,018), печінкова енцефалопатія (ВР 2,28; p=0,031) і помірна та тяжка мальнутриція за CONUT (ВР 3,69; p=0,003) мали незалежний вплив на час настання смерті пацієнтів із ЦП.

Висновки. Шкала CONUT є надійним і простим інструментом прогнозування довгострокової виживаності хворих на ЦП. Раннє виявлення нутритивної недостатності та цілеспрямовані втручання, імовірно, дадуть змогу поліпшити виживання хворих на ЦП.

Частота контамінації Helicobacter pylori у хворих на В12-дефіцитну анемію

О. С. Хухліна, К. Р. Хованець, О. Є. Мандрик, О. Є. Гринюк — пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Розглянуто проблему взаємозв’язку між Helicobacter pylori та виникненням В₁₂‑дефіцитної анемії (B₁₂‑ДА). Хронічна інфекція H. pylori є основною причиною патології шлунково‑кишкового тракту у дорослих. H. pylori — це мікроорганізм, який відіграє певну роль у дефіциті вітаміну B₁₂, спричиняючи атрофію шлунка.

Мета — установити частоту контамінації H. pylori у хворих на B₁₂‑ДА, з’ясувати та пояснити імовірний зв’язок між гелікобактеріозом і виникненням B₁₂‑ДА.

Матеріали та методи. Проаналізовано літературні дані за останніх 5 років, а також проведено ретроспективний аналіз 100 медичних карт стаціонарних хворих, пролікованих із приводу B₁₂‑ДА у гематологічному відділенні ОКНП «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги» у 2022—2023 рр. Контрольну групу створено із 30 практично здорових осіб.

Результати. Серед хворих на B₁₂‑ДА середнього та тяжкого ступеня тяжкості контамінацію H. pylori виявлено в 85,5% випадків, що істотно перевищує показник у практично здорових осіб (відношення шансів (ВШ) — 5,33 (95% довірчий інтервал (ДІ) 2,49—11,44), р <0,05). Контамінацію H. pylori зафіксовано в 79,7% хворих на B₁₂‑ДА середнього ступеня тяжкості та 91,7% хворих на B₁₂‑ДА тяжкого ступеня. За тяжкого перебігу B₁₂‑ДА частота контамінації H. pylori була в 1,2 разу вищою, ніж за середнього ступеня тяжкості (ВШ 1,15 (95% ДІ 0,63—2,09), р >0,05). У хворих на B₁₂‑ДА з позитивним результатом тесту на H. pylori хронічний неатрофічний гастрит зафіксовано в 32,9% випадків, атрофічний гастрит — у 62,4%, нормальну слизову оболонку (СО) шлунка — у 4,7% (р <0,05), що істотно відрізнялося від структури патогістологічних змін СО шлунка в осіб, хворих на B₁₂‑ДА, з негативним результатом тесту на H. pylori — відповідно 13,93, 26,7 та 60,0% (р <0,05).

Висновки. Установлено істотно нижчу частоту нормальної гістологічної структури СО шлунка у хворих на B₁₂‑ДА із контамінацією H. pylori (ВШ 12,75 (95% ДІ 3,48—46,76)) порівняно з H. pylori‑негативними станами (р <0,05).

Хвороба Вільсона: складність діагностичного пошуку. Клінічний випадок

пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Розглянуто клінічний випадок хвороби Вільсона — рідкісного генетичного захворювання, яке характеризується порушенням обміну міді та її накопиченням у різних органах, зокрема в печінці та головному мозку. Описано складність діагностичного пошуку з огляду на неспецифічні симптоми, що потребують тривалого та різнобічного діагностичного пошуку в дебюті хвороби. Складність діагностування після клінічної маніфестації була зумовлена відсутністю ураження нервової системи, типових офтальмологічних ознак, таких як кільця Кайзера‑Флейшера, і змін у лабораторних тестах (вміст «вільної» міді, церулоплазміну, міді в добовій сечі). Доведено діагностичну значущість лабораторних показників обміну міді в крові та сечі при запереченні хвороби Вільсона в пацієнта з цирозом печінки, навіть за відсутності ураження інших органів‑мішеней, які зазнають патологічного впливу міді.

Особливу увагу приділено клінічним виявам, методам лабораторного та інструментального обстеження, а також значенню міждисциплінарного підходу для встановлення діагнозу. Наведений випадок свідчить про важливість своєчасної діагностики для запобігання серйозним ускладненням і поліпшення прогнозу для пацієнта. Крім того, розглянуто проблеми, що виникають через пізню діагностику хвороби Вільсона, такі як розвиток незворотних уражень печінки (цироз) і неврологічних порушень, які можуть значно погіршувати якість життя пацієнтів. Наголошено на важливій ролі генетичного тестування для підтвердження діагнозу, особливо у випадках, коли клінічна картина є неоднозначною або наявні супутні захворювання, що ускладнюють діагностичний процес.

З огляду на рідкісність та складність розпізнавання на ранніх етапах хвороби Вільсона лікарі мають бути обізнані щодо цієї хвороби. Важливе значення мають тривале спостереження за пацієнтами та корекція терапії в разі зміни клінічного стану. Надано рекомендації щодо поліпшення діагностичних алгоритмів та міждисциплінарного підходу в лікуванні пацієнтів із хворобою Вільсона.

Роль молекули бетаїну в процесі метилювання ДНК

О. В. Колеснікова — пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Стаття містить узагальнені дані наукових досліджень щодо механізмів процесів метилювання ДНК та їхньої ролі в епігенетичній регуляції в організмі людини, її здоров’ї, сприятливості до хронічних неінфекційних захворювань, гомеостазі та нормальному функціонуванні клітин, метаболізмі нуклеотидів, білків і ліпідів, синтезі нейротрансмітерів, кислотно‑основному стані, регуляції експресії генів, епігенетичному успадкуванні, клітинному диференціюванні, підтримці стабільності геному та геномному імпринтингу. Описано, завдяки яким нутрієнтам і саплементам відбувається безпосередній епігенетичний вплив на метилювання та шляхи реалізації цього. Розглянуто важливість впливу на одновуглецевий метаболізм деяких поживних речовин, зокрема вітамінів В₂, В₄, В₆, B₉, В₁₂, метіоніну, холіну й бетаїну, та їхнього збалансованого вмісту в організмі, що описано на прикладі молекули бетаїну як основної ланки циклу метіоніну. В епігенетичній регуляції бетаїн відіграє роль через модифікацію гена та метилювання ДНК специфічних генів. Специфічним механізмом може бути зменшення мікросом, гіперметилювання промотора білка перенесення тригліцеридів (MTTP), підвищення метилювання геному, стимуляція мітохондріальної активності та зворотна модифікація N6‑метиладенозину, що регулює метилювання РНК. Описано механізми залучення бетаїну в метилювання ДНК за рахунок метильної групи, участі в перетворенні гомоцистеїну на метіонін із подальшим утворенням S‑аденозил‑L‑метіонін (SAM) та 5‑метилцитозину, що відіграє важливу роль в експресії генів. Наявність антиоксидантного та протизапального ефектів, участь у процесах формування інсулінорезистентності дає підставу розглядати цю молекулу як потужну при захворюваннях, які супроводжуються метаболічною дисфункцією. Особливу увагу приділено превентивній і терапевтичній ролі молекули бетаїну як основного учасника циклу метіоніну при захворюваннях печінки, нирок та в ментальному здоров’ї.

Клінічний досвід застосування біциклолу при стеатогепатиті метаболічного та метаболічно-алкогольного генезу

М. Б. Щербиніна, Т. М. Шевченко, Л. І. Новоженіна, О. В. Закревська — пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Мета — оцінити клінічну ефективність застосування біциклолу при стеатогепатиті метаболічного та метаболічно‑алкогольного генезу на підставі даних лабораторно‑інструментальних досліджень.

Матеріали та методи. У відкритому порівняльному дослідженні взяли участь 60 амбулаторних пацієнтів європеоїдної раси, з них 38 чоловіків і 22 жінки. Середній вік пацієнтів — (49,5±8,1) року. Пацієнтів розподілили на групи. В першу групу було залучено 34 пацієнти з метаболічно‑асоційованою стеатотичною хворобою печінки, у другу — 26 пацієнтів із метаболічною алкоголь‑асоційованою хворобою печінки. Групи були порівнянними за співвідношенням статей і віком. Діагнози встановлювали за сучасними рекомендаціями. Пацієнти обох груп протягом 12 тиж отримували біциклол внутрішньо в дозі 25 мг (1 таблетка) тричі на день за 2 год після їди. Лабораторно‑інструментальні показники оцінювали до початку лікування та наприкінці спостереження. Статистичну обробку одержаних результатів проводили методами варіаційної статистики за допомогою програми Microsoft Excel.

Результати. Застосування біциклолу продемонструвало позитивну динаміку в обох групах. Зареєстрували усунення цитолітичного синдрому у вигляді зниження активності печінкових трансфераз (відповідно в 1‑й та 2‑й групі p <0,01 та p <0,05), зменшення виразності внутрішньопечінкового холестазу, відсутності порушень пігментного обміну, стабілізацію рівня холестерину, тригліцеридів і глюкози. Терапія біциклолом сприяла зниженню первинно підвищеного рівня феритину в пацієнтів із метаболічно‑асоційованою стеатотичною хворобою печінки майже вдвічі (p <0,01), у пацієнтів із метаболічною алкоголь‑асоційованою хворобою печінки — в 1,5 разу (p <0,01). В обох групах зареєстрували зменшення розмірів печінки, позитивні зміни показників стеатозу та фіброзу печінки.

Висновки. Біциклол завдяки комплексному механізму дії є доцільним для застосування при стеатогепатиті метаболічного та метаболічно‑алкогольного генезу. Біциклол сприяє поліпшенню лабораторно‑інструментальних показників, зокрема знижує активність цитолітичних і холестатичних процесів у печінці, стабілізує ліпідний та вуглеводний обмін, значно зменшує вияви фероптозу, позитивно впливає на сонографічні показники, що відображують ступінь виразності стеатозу та фіброзу печінки. Препарат демонструє сприятливий профіль переносності та безпечності.

Вплив різних харчових продуктів і режимів харчування на прозапальні та протизапальні властивості кишкового мікробіому. Огляд

С. М. Ткач, Н. В. Харченко, А. Е. Дорофєєв — пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Останніми роками встановлено, що мікробіом кишечника безпосередньо впливає на баланс прозапальних і протизапальних реакцій у кишечнику, ключову роль у контролі цього балансу відіграє мікробна конкуренція за поживні речовини. При запальних захворюваннях кишечника та його функціональній патології, а також при колоректальному раку, кардіометаболічних розладах та імуноопосередкованій патології гомеостаз між кишковою мікробіотою та кишковою імунною системою значно порушується, що відіграє велику роль у патогенезі зазначених захворювань. Епідеміологічні дослідження виявили кілька дієтичних чинників, пов’язаних із початком цих захворювань. Проте механізми, що лежать в основі цього зв’язку, невідомі. Знання про прозапальні та протизапальні властивості окремих харчових сполук значно розширилося після проведення функціональних експериментів і клініко‑епідеміологічних досліджень. Одним з останніх є велике дослідження, проведене в Нідерландах, в якому вивчено складні відносини між звичною дієтою, кишковою мікробіотою та запаленням кишечника в 1425 осіб в чотирьох когортах (хвороба Крона, виразковий коліт, синдром подразненого кишечника та населення загалом). Проаналізовано зв’язки між 173 дієтичними чинниками, що входять у різні дієтичні моделі (певні продукти та макроелементи) і складом кишкової мікробіоти та функцією кишечника. Проведені дослідження дали змогу визначити схеми харчування, які послідовно корелюють з групами бактерій і їхніми функціями, що забезпечують прозапальні та протизапальні ефекти й захист слизової оболонки. Тривалі дієти, збагачені бобовими, овочами, фруктами і горіхами, більше споживання рослинної їжі, нежирних кисломолочних продуктів та риби, уникнення міцних алкогольних напоїв, обробленого м’яса з високим вмістом жиру та безалкогольних напоїв мають потенціал для запобігання запальним процесам кишечника. Погане дотримання цих принципів пов’язане з підвищеним ризиком розвитку запальних захворювань кишечника та пухлин.

Перспективні напрями лікування метаболічно-асоційованої стеатотичної хвороби печінки. Фокус на мікробіоту кишечника. Огляд

Г. Д. Фадєєнко, О. Є. Гріднєв, С. В. Гріднєва — пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

З огляду на тісний зв’язок порушень кишкової мікробіоти з патогенетичними ланками метаболічно‑асоційованої стеатотичної хвороби печінки (МАСХП) перспективним є застосування лікувальних методик, спрямованих на модуляцію мікробіому. Найпотужніші чинники впливу на кишкову мікробіоту — характер харчування і ступінь фізичної активності, тому при лікуванні насамперед слід розглядати дієтичні втручання та рекомендації щодо фізичної активності, які є основною частиною терапії МАСХП. У цьому аспекті втручання, націлені на вісь кишечник — печінка та кишковий мікробіом, відкривають широкі можливості для розробки персоналізованих і таргетних методів лікування MAСХП. Розроблено багато молекул, що модулюють мікробіоту кишечника, більшість із них належать до пребіотиків, пробіотиків, синбіотиків. У дослідженнях показано, що застосування пробіотиків ефективне в лікуванні МАСХП за рахунок зниження ендотоксинемії, рівня печінкових амінотрансфераз, ступеня стеатозу печінки, поліпшення чутливості до інсуліну, нормалізації обміну ліпідів і позитивного впливу на мітохондрії гепатоцитів. Синбіотики, пребіотики та фітохімічні препарати з пребіотичною активністю дають у пацієнтів із МАСХП аналогічні пробіотикам ефекти — збільшення вмісту корисних бактерій у кишечнику, зниження метаболічної ендотоксемії та системного запалення, зменшення порушень обміну глюкози та ліпідів, стеатозу печінки. Дедалі більше клінічних даних указують на позитивні ефекти застосування при МАСХП пробіотиків із грибів і протигрибкових засобів: зниження жирової маси та гіперінсулінемії, зменшення запалення й фіброзу печінки. Також цікаві результати отримано при використанні топічних антибіотиків, зокрема завдяки їхньому впливу на цілісність кишкового бар’єра та еубіотичні властивості. Трансплантацію фекальної мікробіоти також розглядають як потенційний терапевтичний метод ребіозу кишечника при МАСХП. Клінічні дані щодо її застосування дуже обнадійливі: зниження рівня глюкози, інсуліну та глікованого гемоглобіну (хоча і в короткостроковій перспективі), зниження підвищеної проникності кишкового бар’єра й ступеня стеатозу печінки. Однак залишається актуальною потреба в проведенні масштабних рандомізованих досліджень для перевірки результатів застосування пребіотиків, пробіотиків, трансплантації фекальної мікробіоти, мікобіотиків для визначення оптимального режиму, тривалості й штамів мікроорганізмів, які мають найбільші переваги. Нові підходи, зокрема використання модифікованих пробіотичних бактерій і бактеріофагів, є багатообіцяючими, але їхню роль у клінічній практиці слід з’ясувати.

Кардіоміопатія як тяжке ускладнення цирозу печінки. Огляд основних патофізіологічних механізмів

С. М. Чуклін, С. С. Чуклін — пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Серцева дисфункція, пов’язана із цирозом печінки за відсутності попередньої хвороби серця, є станом, відомим як циротична кардіоміопатія. Патогенні механізми, які спричиняють і підтримують порушення функції, структури, ритму та метаболізму в серці, недостатньо вивчено. Патогенез циротичної кардіоміопатії є багатофакторним, але в цілому складається з двох шляхів. Перший пов’язаний із цирозом та синтетичною печінковою недостатністю з аномальною структурою та функцією багатьох речовин (білки, ліпіди, гормони та вуглеводи, зокрема лектини). Другий шлях — через портальну гіпертензію, яка завжди супроводжує цироз печінки. Портальна гіпертензія є причиною бактеріальної транслокації, яка призводить до ендотоксемії, системного запалення, запального фенотипу (окисний стрес, клітинний апоптоз і запальна клітинна інфільтрація). Галектини здійснюють усі ці прозапальні механізми в різних тканинах і органах, зокрема в серці. Цитокіновий шторм, пов’язаний із запаленням, зокрема фактор некрозу пухлини α, що діє через NF‑kB, та інтерлейкін‑6, пригнічує серцеву функцію. Вони також стимулюють оксид азоту й монооксид вуглецю, які спричиняють серцеву депресію за допомогою циклічного гуанозинмонофосфату. Запалення також стимулює ендоканабіноїдний шлях. Ці системи пригнічують стимулювання β‑адренергічного скоротливого шляху. Дефекти білків (тайтину і колагену) призводять до діастолічної дисфункції, а перемикання ізоформ важкого ланцюга міозину — до систолічної. Медіатори індукують судинні зміни, десенсибілізують і знижують регуляцію мембранних рецепторів, біохімічно змінюють плазмалему, порушують цілісність цитоскелета кардіоміоцитів, спричиняють іонну каналопатію, порушують передачу сигналів Ca²⁺, а також регуляцію використання енергетичного субстрату в серці. Отже, циротична кардіоміопатія може бути спричинена клітинною та молекулярною дисфункцією/пошкодженням унаслідок печінкової недостатності й портальної гіпертензії, що потребує подальшого вивчення для визначення оптимальних стратегій лікування.

Печінка при ендокринних захворюваннях. Огляд

Н. Б. Губергріц, О. В. Цис, Н. В. Бєляєва, К. Ю. Ліневська — пн, 16 гру 2024 00:00:00 +0200

Патологія ендокринних органів може призводити до печінкової дисфункції та, навпаки, захворювання печінки можуть спричинити порушення ендокринної функції. В останні десятиліття відбулося стрімке зростання поширеності метаболічно асоційованої стеатотичної хвороби печінки (МАСХП) та ускладнень, пов’язаних із прогресуванням цього захворювання. Ліпідний обмін у печінці та синтез холестерину залежать від функції ендокринної системи й механізмів зворотного зв’язку. Саме тому необхідно оцінювати вплив ендокринної патології в пацієнтів із МАСХП, а лікування цих станів має бути включене до комплексу традиційної терапії. Функція печінки залежить від адекватної продукції гормонів щитоподібної залози, тому наявність патології печінки також може несприятливо впливати на вироблення гормонів щитоподібної залози внаслідок неадекватної конверсії тироксину. Клінічні наслідки гіпотиреозу різні та можуть призвести до підвищення рівня трансаміназ, а також зміни печінкового метаболізму. Порушення функції печінки можуть виявлятися у вигляді холестазу. Підвищення рівня трансаміназ відзначають у третини пацієнтів із гіпертиреозом. Імовірна первинна причина — підвищені метаболічні потреби, що призводять до гіпоперфузії та легкої ішемії печінки.

Глікогенова гепатопатія є рідкісним ускладненням цукрового діабету 1 типу, що погано контролюється. Вона характеризується гепатомегалією, підвищенням рівня печінкових ферментів і накопиченням глікогену в печінці. Цю гепатопатію часто помилково діагностують як МАСХП. Правильний діагноз залежить від результатів біопсії печінки з PAS‑реакцією. Естрогени можуть спричинити внутрішньопечінковий холестаз у пременопаузі в жінок, які використовують оральні контрацептиви, у жінок у постменопаузі, які приймають гормональну замісну терапію, а також у чоловіків, які отримують естрогени з приводу раку передміхурової залози. Підвищення рівня глюкокортикоїдів при синдромі Кушинга залучене в патогенез інсулінорезистентності, ожиріння, метаболічного синдрому та МАСХП. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом мають підвищений ризик розвитку метаболічного синдрому, порушення метаболізму глюкози, резистентності до інсуліну та МАСХП.

У пацієнтів з ураженнями печінки, що прогресують, необхідно проводити моніторинг функції ендокринних органів, особливо при декомпенсованому цирозі печінки та гострій печінковій недостатності.