Сучасна гастроентерологія

Патогенетичне значення змін слизового бар’єра кишечника в пацієнтів із неспецифічним виразковим колітом та можливості корекції

А. Е. Дорофєєв, С. М. Ткач, О. О. Дядик, О. М. Криворук, Ю. З. Гуркало — чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Мета — оцінити зміни слизового бар’єра товстого кишечника в пацієнтів із неспецифічним виразковим колітом (НВК) і вивчити вплив застосування препарату «Зафакол IQ» у комплексній терапії таких пацієнтів.

Матеріали та методи. Проведено проспективне багатоцентрове рандомізоване порівняльне дослідження в паралельних групах ефективності та безпечності застосування в комплексній терапії хворих із НВК препарату «Зафакол IQ». У дослідження було залучено 64 пацієнти з лівобічним НВК середньотяжкого перебігу в стадії загострення. Серед хворих було 34 чоловіки і 30 жінок. Середній вік — (46,6±5,8) року. Діагноз НВК установлювали клінічно та підтверджували ендоскопічно й гістологічно. У дослідження залучали пацієнтів, які хворіли на НВК не менше ніж 1 рік. Усім хворим проведено ендоскопічне дослідження товстого кишечника з біопсією до лікування та через 6 тиж терапії. Біоптат забарвлювали гематоксиліном та еозином, проводили PAS‑реакцію. Для визначення вмісту муцинів у товстокишковому слизі та стану щільних контактів проводили імуногістохімічне дослідження із муцинами (MUC‑2, MUC‑4) та білками сімейства щільних контактів клаудином‑1 (Claud‑1) та клаудином‑7 (Claud‑7). До та після терапії в усіх хворих вивчали стан основних бактеріальних ентеротипів (Bacteroidetes, Firmicutes, Actinobacteria), а також рівень регуляторних бактерій, що продукують бутират (Faecalibacterium prausnitzii, Akkermansia muciniphila), методом полімеразної ланцюгової реакції qRT‑PCR.

Результати. У хворих із НВК до терапії на тлі розвитку клінічної симптоматики зареєстровано порушення цілісності епітелію з формуванням ерозивно‑виразкових дефектів та змінами слизової оболонки товстого кишечника з розвитком запальноклітинної інфільтрації, порушеннями слизоутворення, збільшенням епітеліальної проникності. До лікування у пацієнтів із НВК виявлено зміни мікробного пейзажу товстої кишки зі статистично значущим зниженням вмісту Bacteroidetes і Firmicutes на тлі збільшення представників Actinobacteria та іншої, переважно умовно‑патогенної флори, а також зниження рівня регуляторних бактерій, що продукують бутират (Akkermansia muciniphila, Faecalibacterium prausnitzii). Застосування препарату «Зафакол IQ» сприяло зниженню клінічної активності захворювання, збільшенню частоти досягнення ендоскопічної ремісії НВК, зменшенню активних нейтрофілів у клітинному інфільтраті, поліпшенню слизоутворення із тенденцією до нормалізації його якісних характеристик, підвищенню вмісту глікопротеїнів та глікозаміногліканів, а також MUC2 у товстокишковому слизі, зменшенню епітеліальної проникності та підвищенню експресії Claud‑1 і Claud‑7 у келихоподібних клітинах зі збільшенням вмісту Bacteroidetes, Firmicutes та Faecalibacterium prausnitzii.

Висновки. Застосування «Зафаколу IQ» у комплексній терапії хворих із НВК було ефективним і безпечним. Використання препарату разом з месалазином сприяло позитивній клінічній динаміці та зниженню клінічної активності захворювання, підвищувало частоту ендоскопічної ремісії НВК. Зареєстровано виразну позитивну динаміку: поліпшення слизоутворення, підвищення інтенсивності PAS‑реакції, підвищення рівня MUC2 у товстокишковому слизі, зменшення епітеліальної проникності та підвищення експресії Claud‑1 і Claud‑7 як у келихоподібних клітинах, так і в поверхневому епітелії. Комплексна терапія із призначенням «Зафаколу IQ» сприяла нормалізації кишкового мікробіому у хворих із НВК — збільшенню вмісту Bacteroidetes, Firmicutes та Faecalibacterium prausnitzii при тенденції до зменшення кількості Actinobacteria.

Вплив стресу на функції печінки

Е. Г. Манжалій, В. Є. Кондратюк, Г. М. Сокальська — чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

«Психосоціальний стрес» стає все більш поширеним поняттям у складному та високовимогливому сучасному суспільстві. Незважаючи на те, що печінка є одним із найстійкіших органів організму, вона все ще вразлива до руйнівних впливів стресу та старіння, що призводить до її захворювань, утворення серйозних рубців і порушення функціональної здатності. Психічний стрес збільшує смертність від захворювань печінки. Стресові фактори активують макрофаги та запускають вроджену імунну відповідь, що призводить до індукції запалення та пошкодження печінки. При її захворюваннях такі симптоми, як низька енергія, втома, зміни статусу зайнятості та функціональності, також можуть спричинити розвиток депресії. Різноманітні фізіологічні ефекти глюкокортикоїдів і катехоламінів, які виділяються в кровообіг під час стресу, призводять до запалення та окисного стресу в печінці. Дослідження пояснили складні взаємодії, які відбуваються між ефекторами системи стресу та запаленням. Хронічний психологічний стрес призводить до підвищення концентрації глюкокортикоїдів у сироватці крові та вивільнення катехоламінів, що збільшує потребу в інсуліні. Інсулінорезистентність спричинює розвиток метаболічно-асоційованої стеатотичної хвороби печінки. Висока поширеність гепатогенної втоми при хронічних дифузних захворюваннях печінки, її негативний вплив на якість життя пацієнтів, відсутність впливу базисного лікування зумовлюють її підсилення внаслідок стресу. Сублінгвальний S-аденозил-L-метіонін є ефективним для лікування гепатогенної втоми при стресі як при короткотривалому, так і тривалому застосуванні в складі комплексної терапії захворювань печінки.

Перехрест дисфункції жовчного міхура та синдрому подразненого кишечника: клініко-мікробіологічні особливості й терапевтичні можливості

чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Мета — проаналізувати клініко‑мікробіологічні особливості у хворих із перехрестом дисфункції жовчного міхура (ДЖМ) та синдрому подразненого кишечника (СПК) й провести комплексну оцінку ефективності та безпечності застосування препарату урсодезоксихолевої кислоти («Урсіс^®») у цих пацієнтів.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували 115 пацієнтів із перехрестом ДЖМ та СПК віком від 19 до 52 років. Серед них переважали жінки (62,6%). Усі хворі скаржились на абдомінальний біль, переважно без чіткої локалізації або у правому підребер’ї та по ходу товстого кишечника. Запор діагностовано у 83 (72,2%) пацієнтів, здуття живота — у 89 (77,4%). Тому для подальшого дослідження відібрано 62 пацієнтів із перехрестом ДЖМ та СПК, що мали абдомінальний біль, запор і метеоризм. Усі хворі протягом дослідження вели щоденник, в якому реєстрували частоту та характер випорожнення, виразність абдомінального болю, ступінь метеоризму. Усім пацієнтам до та після лікування проводили ультразвукове дослідження черевної порожнини, яке передбачало вивчення скорочувальної функції жовчного міхура, коефіцієнта спорожнення жовчного міхура, товщини та щільності його стінки і щільності жовчі. Проаналізовано зміни основних бактеріальних ентеротипів методом qRT‑PCR із використанням праймерів, орієнтованих на 16S рРНК. Вивчали Bacteroidetes, Firmicutes, Actinobacteria, а також вміст бактерій, що продукують бутират (Faecalibacterium prausnitzii та Akkermansia muciniphila) і метаногенів (Methanobrevibacter smithii та Methanosphaera stadmanae).

Результати. До лікування в усіх пацієнтів мали місце абдомінальний біль помірної інтенсивності ((6,9±0,7) бала) переважно без чіткої локалізації, запори з частотою випорожнення (1,4±0,5) разу на тиждень і метеоризм. У пацієнтів із перехрестом ДЖМ та СПК до лікування зареєстровано зміни скорочувальної функції жовчного міхура зі зменшенням коефіцієнта спорожнення, потовщення стінки жовчного міхура та підвищення її щільності та щільності жовчі, а також порушення кишкового мікробіому (збільшення кількості Firmicutes, Actinobacteria і метаногенних архей та зменшення вмісту Bacteroidetes і бактерій, що продукують бутират).

Висновки. Застосування препарату «Урсіс^®» у комплексній терапії хворих із перехрестом ДЖМ та СПК є ефективним і безпечним. Призначення препарату сприяло виразнішій позитивній динаміці (зменшенню інтенсивності абдомінального болю, нормалізації частоти випорожнення, зменшенню метеоризму та поліпшенню загального самопочуття), ніж у пацієнтів групи порівняння. Після лікування із застосуванням препарату «Урсіс^®» збільшувався коефіцієнт спорожнення жовчного міхура, зменшувалися товщина та щільність його стінки. Використання в комплексній терапії хворих із перехрестом ДЖМ та СПК препарату «Урсіс^®» сприяло поліпшенню кишкової флори: збільшенню кількості Bacteroidetes і бактерій, що продукують бутират (Faecalibacterium prausnitzii та Akkermansia muciniphila), і зменшенню вмісту метаногенів (Methanobrevibacter smithii та Methanosphaera stadmanae).

Зонулін — ефективний біомаркер для діагностики уражень кишечника у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки при COVID-19

А. В. Стегура, Є. С. Сірчак — чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Вірус SARS‑CoV‑2 атакує переважно дихальну систему, також може вражати кілька органів, зокрема спричинити шлунково‑кишкові симптоми, такі як блювання, діарея або біль у животі на ранніх стадіях захворювання. Кишкова дисфункція призводить до зміни кишкових мікроорганізмів і збільшення вмісту запальних цитокінів. Порушення функції печінки також відносно часто трапляються в пацієнтів із коронавірусною хворобою — 2019 (COVID‑19).

Мета — дослідити ефективність зонуліну для визначення ураження кишечника у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки при СОVID‑19.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 76 хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП), у яких на амбулаторному етапі спостереження після перенесеної СОVID‑19 були скарги на порушення з боку кишечника. З анамнезу виявлено, що всі обстежені пацієнти мали підтверджений діагноз інфікування вірусом SARS‑CoV‑2. Усі хворі мали переважно легкий перебіг СОVID‑19, що не потребувало госпіталізації. Хворих на НАЖХП розділено на дві групи залежно від порушення акту дефекації: група І — 36 хворих, у яких після гострої респіраторної інфекції, спричиненої вірусом SARS‑CoV‑2, виникла періодична діарея (у середньому — через (38,7±5,2) дня після негативного результату ПЛР на вірус SARS‑CoV‑2); група ІІ — 40 хворих із запорами, які почали турбувати в середньому через (86,9±7,4) дня після негативного результату ПЛР. У контрольну групу було залучено 20 практично здорових осіб. У сироватці крові та калі методом імуноферментного аналізу проводили визначення рівня зонуліну. Проведено посів калу для оцінки кількісного та якісного складу мікрофлори товстої кишки.

Результати. При антропометричному дослідженні частіше у хворих обох груп виявляли надмірну масу тіла та ожиріння І ступеня: у хворих групи І найчастіше (38,9%) діагностували надмірну масу тіла, у пацієнтів групи ІІ — ожиріння І ступеня (35,0%). При мікробіологічному дослідженні калу в обох групах зареєстровано зменшення кількості біфідобактерій і лактобактерій, а також Enterococcus та E. coli з нормальними ферментативними властивостями. У хворих групи І статистично значущо (р <0,05) частіше виявляли Citrobacter і Staphylococcus у підвищеній концентрації у фекаліях, тоді як у хворих групи ІІ — Enterobacter, Klebsiella та Clostridium (р <0,05). Виразні зміни встановлено при аналізі рівня зонуліну як у сироватці крові, так і в калі у хворих на НАЖХП після COVID‑19. Вміст зонуліну в сироватці крові пацієнтів групи І збільшився в 6,5 разу, у пацієнтів групи ІІ — у 8,6 разу (р <0,001). Також виявлено збільшення концентрації зонуліну в калі — в 7,5 та 9,7 разу відповідно (р <0,001). Установлено зв’язок між рівнем зонуліну як у сироватці крові, так і в калі та зменшенням кількості біфідобактерій і лактобактерій у фекаліях у хворих обох груп, сильну кореляційну залежність — між кількістю Enterobacter, Klebsiella та Clostridium та середньої сили — між кількістю Staphylococcus у калі у хворих групи ІІ, а також між кількістю Staphylococcus та Citrobacter — у хворих групи І. Рівень зонуліну (як у сироватці крові, так і в калі) прямо пропорційно залежав від зміни індексу маси тіла: від надмірної маси тіла у пацієнтів групи І та від ожиріння І ступеня у хворих групи ІІ.

Висновки. У хворих на НАЖХП після COVID‑19 при ураженні кишечника виявлено зміни в кількісному та якісному складі мікрофлори товстої кишки, зокрема зменшення кількості біфідобактерій і лактобактерій, а також збільшення вмісту Staphylococcus та Citrobacter у калі у хворих із переважанням діареї та Enterobacter, Klebsiella й Clostridium у хворих із переважанням запорів. Зареєстровано збільшення рівня зонуліну в сироватці крові та калі у хворих на НАЖХП після COVID‑19. Більше відхилення від норми встановлено в пацієнтів зі скаргами на запори. Установлено прямо пропорційну залежність між рівнем зонуліну в сироватці крові та калі й зміною кількісного та якісного складу мікрофлори товстої кишки, а також збільшенням індексу маси тіла у хворих на НАЖХП після COVID‑19.

Вплив хронічного стресу воєнного часу на перебіг неалкогольної жирової хвороби печінки

Г. Д. Фадєєнко, І. Е. Кушнір, В. М. Чернова, Т. А. Соломенцева — чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Мета — проаналізувати рівень гормонів хронічного стресу у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП), які зазнали впливу психогенних чинників воєнного часу.

Матеріали та методи. Обстежено 88 хворих на НАЖХП, із них 38 у довоєнний період (група порівняння), 50 пацієнтів перебували під впливом стресу під час воєнних дій (основна група), а також 20 практично здорових осіб (контрольна група). Групи хворих були порівнянні за віковими показниками. В основній групі було 28 чоловіків і 22 жінки, у групі порівняння — відповідно 17 та 21. Середній вік обстежених основної групи — (51,6±7,7) року, групи порівняння — (51,8±8,1) року. Проведено дослідження трофологічного статусу пацієнтів за допомогою вагів‑монітору складу тіла Omron BF‑511, визначення гормонів хронічного стресу твердофазним імуноферментним аналізом.

Результати. При оцінюванні рівнів біохімічних маркерів хронічного стресу у хворих на НАЖХП під час війни зареєстровано виразну гіперпролактинемію порівняно як з контрольною групою, так і з хворими на НАЖХП, обстеженими в довоєнний період. Виявлено залежність рівня гормонів стресу від трофологічного статусу пацієнтів і статі. Установлено прямо пропорційний зв’язок між рівнем пролактину та індексом інсулінорезистентності, відсотком вісцеральної жирової тканини, вмістом тригліцеридів, а також слабку прямо пропорційну залежність між рівнем мозкового нейротрофічного фактора та індексом інсулінорезистентності, відсотком вісцеральної жирової тканини, вмістом тригліцеридів і С‑реактивного білка. Активність запального процесу залежала від рівня дигідроепіандростерону (ДГЕА), що підтверджує прямо пропорційний зв’язок між вмістом цього гормона, аланінамінотрансферази та С‑реактивного білка.

Висновки. Виявлена залежність рівня гормонів стресу від трофологічного статусу пацієнтів та статі. Рівень ДГЕА у хворих на НАЖХП з ожирінням і надлишковою масою тіла статистично значущо перевищував відповідні показники в групі з нормальним індексом маси тіла. У групі жінок із надлишковою масою тіла, які зазнали негативних наслідків воєнних дій, рівень ДГЕА статистично значущо перевищував відповідні показники в довоєнний період. Під впливом воєнних дій у хворих основної групи реакція на стрес супроводжувалася підвищенням рівня пролактину в чоловіків із нормальною та надлишковою масою тіла порівняно з показниками в довоєнний період. В основній групі в жінок із ожирінням рівень гіперпролактинемії статистично значущо перевищував відповідні показники в групах із нормальною та надлишковою масою тіла. Установлена кореляційна залежність між рівнями стресових гормонів та метаболічними чинниками свідчить про вплив хронічного стресу на основні патогенетичні механізми розвитку та прогресування НАЖХП в умовах війни.

Протозойні кишкові інвазії у військовослужбовців Північного регіону України

І. І. Кириченко, М. С. Бірюков, С. І. Похил, О. М. Тимченко — чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Мета — вивчити поширеність і спектр збудників кишкових паразитарних інвазій (КПІ) у групах військовослужбовців Північного регіону України, що відрізнялися за ознаками наявності симптомів шлунково‑кишкових розладів та проходженням служби в зоні ведення бойових дій.

Матеріали та методи. З лютого до листопада 2023 року проведено дослідження за участю 302 військовослужбовців, які проходили лікування у Військово‑медичному клінічному центрі Північного регіону України. Виявлення та ідентифікацію кишкових паразитів у зразках фекалій проведено класичними методами мікроскопії з використанням процедури збагачення (формалін‑етилацетатною седиментацією) та виготовлення (з кожного збагаченого осаду) чотирьох мазків: двох товстих вологих із 50% водним розчином гліцерину та йодним розчином Д’Антоні, двох тонких фіксованих, перманентно забарвлених трихромом за модифікацією Вітлі або залізним гематоксиліном за Гейденгайном і модифікованим кислотним методом за Цілем — Нільсеном. Результати мікроскопії мазків оцінено за критеріями Інституту клінічних і лабораторних стандартів США.

Результати. Установлено, що поширеність КПІ становила 10,6% із варіюванням у різних групах військовослужбовців від 2,2 до 12,6%. Частка протозойних моноінвазій становила 65,6%, мікст‑інвазій (двома паразитами одночасно) — 34,4%. Військовослужбовці із симптомами шлунково‑кишкових захворювань мали значно вищі показники КПІ, ніж безсимптомні особи. Показники інвазованості були вищими в холодну пору року з індексом сезонності 1,9. Усі випадки КПІ (n=32) були спричинені протозойними паразитами (n=39), в етіологічному спектрі яких переважали (84,6%) хвороботворні види (Blastocystis sp., Dientamoeba fragilis, Giardia lamblia), рідше (15,4%) виявляли коменсальні види (Chilomastix mesnili, Iodamoeba butschliі). Серед хвороботворних найпростіших (n=33) найбільша частка припадала на Blastocystis sp. (51,5%) і D. fragilis (42,4%), і значно менша — на G. lamblia (6,1%).

Висновки. Оптимізація тактики менеджменту військової медицини для зменшення негативного впливу КПІ на здоров’я і боєздатність військовослужбовців потребує даних про поширеність і спектр збудників інвазій серед певних груп військовослужбовців. Необхідною умовою для підвищення ефективності мікроскопічного виявлення/ідентифікації найпростіших паразитів (насамперед D. fragilis) у зразках фекалій є виготовлення перманентно забарвлених трихромом за модифікацією Вітлі або залізним гематоксиліном за Гейденгайном мазків. Мікроскопічне дослідження таких мазків із високою роздільною здатністю (об’єктив 100ґ, олійна імерсія) забезпечує підвищення частоти виявлення/ідентифікації Blastocystis sp. до 47,1% і D. fragilis до 100%.

Оцінка якості життя дітей із захворюваннями верхніх відділів шлунково-кишкового тракту за результатами оцінки за опитувальником SIBDQ

чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Функціональні та органічні хвороби органів травлення посідають одне з провідних місць у структурі соматичної патології дитячого та підліткового віку й мають негативний вплив на якість життя цих пацієнтів. Серед захворювань шлунково‑кишкового тракту (ШКТ) у дітей перше місце посідає патологія органів гастродуоденальної зони. Захворювання ШКТ рідко трапляються ізольовано у вигляді ураження лише верхніх чи лише нижніх відділів травної системи, особливо в дитячому віці. Тому за наявності симптомів порушення функцій і патологічних змін у верхніх відділах ШКТ слід за допомогою неінвазивних методів проводити діагностику для виявлення патологічних змін і в нижніх відділах ШКТ.

Мета — проаналізувати якість життя дітей та підлітків із захворюваннями верхніх відділів ШКТ за результатами оцінки за опитувальником SIBDQ (Short Inflammatory Bowel Disease Questionnaire).

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 174 дитини, що звернулись до Харківської міської дитячої клінічної лікарні № 19 зі скаргами щодо порушень функціонування верхніх відділів ШКТ. Вік пацієнтів — 7—18 років. Проведено анкетування за допомогою опитувальника якості життя щодо запальних захворювань кишечника SIBDQ, який дає змогу оцінити фізичний, соціальний та емоційний стан (загальна оцінка — від 10 до 70 балів, де 10 балів — найгірший стан).

Результати. Медіана (Ме) SIBDQ для всієї вибірки становила 51 бал [45; 58], <50 балів мали (47,1±3,7)% респондентів. У дівчат медіана була статистично значущо меншою, ніж у хлопців, — відповідно 49 балів [40; 55] та 55 балів [49,0; 65,5] (p_U=0.05). За характером ендоскопічної картини низьку оцінку за опитувальником SIBDQ мали 55% дітей із гастроезофагеальним та дуоденогастральним рефлюксом, 38,6% дітей з еритематозною дуоденопатією, 45,9% дітей з ерозивно‑виразковими змінами та 61,5% дітей з езофагітом. До гастроезофагеального та дуоденогастрального рефлюксу були більш схильні хлопці з низькими оцінками за опитувальником SIBDQ. Решта ендоскопічних змін статистично значущо частіше (р <0,05) траплялися в дівчат, що мали <50 балів за результатами опитування.

Висновки. У 47% дітей зі скаргами на порушення функції з боку верхніх відділів ШКТ, зареєстровано низьку оцінку якості життя <50 балів за опитувальником SIBDQ. Медіана балів у дівчат була статистично значущо меншою, ніж у хлопців. Дівчата з інструментально підтвердженим езофагітом мали статистично значущо нижчі оцінки за опитувальником SIBDQ порівняно з хлопцями з езофагітом та з дівчатами з іншими ураженнями ШКТ — 41,5 ([37; 46], р <0,05). Використання опитувальника SIBDQ у дітей шкільного віку та підлітків доцільне не лише при хворобах нижніх відділів ШКТ, а й при захворюваннях гастродуоденальної зони.

Визначення рівня аспросину та аналіз кореляційних зв’язків із показниками вуглеводного обміну у хворих на цукровий діабет у поєднанні з хронічним панкреатитом

Л. В. Журавльова, М. А. Маркевич — чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Мета — вивчити рівень аспросину у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2 типу та хронічний панкреатит (ХП) і проаналізувати можливі зв’язки цього показника з показниками вуглеводного обміну.

Матеріали та методи. Дослідження проведено на 100 пацієнтах, які перебували на лікуванні в Харківській обласній клінічній лікарні в 2020—2022 рр. Пацієнтів розподілили на дві групи: перша група (n=30) — пацієнти з ЦД 2 типу, друга група (n=70) — пацієнти з коморбідним перебігом ЦД 2 типу та ХП. Контрольну групу утворено з 20 здорових осіб відповідного віку. Діагнози ХП та ЦД 2 типу встановлено згідно з відповідними наказами МОЗ України. Рівень аспросину в крові визначали за допомогою імуноферментного аналізу. Вивчали концентрацію глюкози в крові натще та інсуліну, розраховували індекс HOMA‑IR.

Результати. Отримані результати свідчили про статистично значущі відмінності за рівнем аспросину між групами хворих та контрольною групою. У пацієнтів з коморбідним перебігом ЦД 2 типу та ХП рівень аспросину був значно вищим ((10,06±3,56) нг/мл), ніж у пацієнтів з ЦД 2 типу без ХП ((7,34±2,08) нг/мл) та в контрольній групі ((2,81±1,34) нг/мл). Кореляційний аналіз показав, що в пацієнтів із ЦД 2 типу без ХП є прямо пропорційні кореляційні зв’язки середньої сили між аспросином та інсуліну (r=0,41), індексом HOMA (r=0,47). У пацієнтів із коморбідним перебігом ЦД 2 типу та ХП зареєстровано помірної сили кореляційні зв’язки між аспросином та інсуліном (r=0,52) та індексом HOMA (r=0,53).

Висновки. Аспросин є важливим адипокіном, що впливає на розвиток інсулінорезистентності та запальних процесів при ЦД 2 типу та ХП. Найвищі рівні аспросину зареєстровано в групі з поєднаним перебігом ЦД 2 типу та ХП. Установлено прямо пропорційні помірної сили зв’язки між аспросином та рівнями інсуліну, індексом HOMA‑IR у хворих обох груп. Це робить аспросин потенційною мішенню для терапевтичного втручання при ЦД 2 типу та його ускладненнях.

Виразковий коліт: визначення, епідеміологія, патогенез, клініка, діагностика, спостереження. Лекція. Частина І

Н. В. Харченко, І. Я. Лопух, В. В. Харченко, І. А. Коруля, В. Г. Шендрик — чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Запальні захворювання кишечника (ЗЗК) є однією з найскладніших проблем у сучасній світовій внутрішній медицині в цілому і в гастроентерології зокрема. Захворювання демонструють рецидиви та прогресування, суттєво знижують якість життя, фізичну активність хворих, спричинюють ускладнення з боку інших органів і систем людського організму, зниження або втрату працездатності, труднощі в соціалізації та створенні сім’ї. Недостатньо прогнозований перебіг захворювання, гострі чи хронічні кишкові ускладнення можуть призвести до оперативних втручань. За тяжкістю перебігу, частотою інвалідизації, ускладнень, зокрема таких, що потребують хірургічного втручання, за економічними витратами системи охорони здоров’я ЗЗК випереджають інші поширені захворювання органів травлення. Різноманітність клінічних, анатомічних (зокрема локалізація та протяжність ураження травного каналу) та ендоскопічних ознак хвороби в поєднанні з різною тяжкістю й активністю захворювання, наявністю локальних і системних позакишкових виявів зумовлюють труднощі зі швидким встановленням діагнозу, диференційною діагностикою та вибором ефективної і безпечної терапії, яку призначають не лише для досягнення стійкої ремісії захворювання, а й для її збереження.
У більшості пацієнтів захворювання характеризується хронічним перебігом із рецидивами та потребує тривалого, постійного, часто пожиттєвого медикаментозного лікування із застосуванням препаратів різних фармакологічних груп, зокрема комбінованої терапії. Триває активний пошук прогнозовано ефективних лікарських засобів для лікування ЗЗК. Згідно з новою міжнародною класифікацією хвороб 11‑го перегляду (2022), до групи ЗЗК віднесено три захворювання: виразковий коліт (ВК), хворобу Крона (ХК) і невизначений коліт, тобто захворювання, за якого неможливо чітко визначити, чи це ВК, чи це ХК ободової кишки. У сучасній медицині спостерігається тенденція до більшої чіткості та лаконічності при формулюванні діагнозу, в алгоритмах обстеження та схемах лікування. Запальні захворювання кишечника залишаються захворюваннями з багатьма невідомими як щодо встановлення чіткого діагнозу, так і щодо прогнозу перебігу та передбачуваності наслідків медикаментозної терапії захворювання.

Кишкова мікробіота і метаболічно- асоційована стеатотична хвороба печінки: сучасне розуміння проблеми. Огляд літератури

Г. Д. Фадєєнко, О. Є. Гріднєв, Н. І. Черелюк — чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Перехресна взаємодія мікроорганізмів, мікробних продуктів та кишкового бар’єра є складовими осі кишечник — печінка, оскільки печінка і кишечник мають тісний взаємозв’язок. У пацієнтів із метаболічно‑асоційованою стеатотичною хворобою печінки (МАСХП) спостерігаються значні характерні зміни в кишковому мікробіомі, зокрема збільшення кількості грамнегативних бактерій, що спричиняє формування прозапального статусу (насамперед за рахунок ендотоксинів) та порушення метаболічних процесів, тоді як збільшення кількості Bacteroides і Ruminococcus та зменшення кількості Prevotella асоціюється з тяжкими стадіями фіброзу печінки. Кишкова мікробіота модулює пул жовчних кислот, впливаючи на метаболічний гомеостаз і прозапальні процеси. Дисбіоз, пов’язаний із МАСХП, характеризується надлишком бактерій‑продуцентів вторинних жовчних кислот, які є одним із чинників прогресування метаболічно‑асоційованого стеатогепатиту. Крім того, дисбіоз призводить до підвищеного вироблення коротколанцюгових жирних кислот, що спричинює глюконеогенез, синтез і накопичення токсичних ліпідів у печінці та, відповідно, розвиток і прогресування МАСХП. Однак порушення функції печінки, пов’язані з дисбіозом, асоціюються не лише з кишковими бактеріями, а й із грибами та вірусами. За результатами останніх досліджень, МАСХП асоціюється зі значним різноманіттям мікробіому та має відмінності при прогресуванні захворювання залежно від ступеня запалення печінки та стадії фіброзу. Хронічна гіперпродукція ендогенного етанолу (Klebsiella pneumoniae, Escherichia, Candida тощо) є важливим чинником патогенезу MAСХП, оскільки порушує метаболізм глюкози та ліпідів, що призводить до формування стеатозу печінки та стеатогепатиту. Ультраструктурні й функціональні зміни мітохондрій є визнаними детермінантами в патогенезі MAСХП. Мітохондрії та кишкова мікробіота мають двонаправлений зв’язок: мікробіота постачає метаболіти для мітохондріального метаболізму та окисно‑відновного гомеостазу, а розвиток дисбіозу спричинює окисний стрес та прозапальний статус — ключові чинники розвитку метаболічно‑асоційованого стеатогепатиту. Мітохондрії можуть модулювати мікрофлору кишечника за рахунок впливу на проникність кишкового бар’єра. Наведені у статті дані розширюють знання про взаємодію печінки та кишечника й сприятимуть розробці нових перспективних терапевтичних підходів до лікування МАСХП, що передбачають синергетичний вплив на кишкову мікробіоту, мікробіом, віріом та функцію мітохондрій.

Ефективність та безпечність модифікації кишкової мікробіоти при захворюваннях кишечника. Огляд

С. М. Ткач, Н. В. Харченко, А. Е. Дорофєєв — чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Кишкова мікробіота (КМ) — це складне та динамічне співтовариство мікроорганізмів, які колонізують шлунково‑кишковий тракт людини і відіграють важливу роль у травленні та засвоєнні поживних речовин організмом, синтезі вітамінів і метаболітів, модуляції імунної системи та захисті від патогенів. Однак КМ може також бути джерелом запалення та захворювання, коли її склад і функція змінені. Це явище, відоме як дисбіоз, пов’язане майже з усіма шлунково‑кишковими захворюваннями та є найвиразнішим при запальних захворюваннях кишечника, синдромі подразненого кишечника, колоректальному раку та целіакії. З огляду на велику роль КМ у патогенезі запальних захворювань кишечника та інших захворювань шлунково‑кишкового тракту запропоновані методи її модифікаціїї (використання пробіотиків, пребіотиків, синбіотиків, антибіотиків, дієтичні втручання, трансплантація фекальної мікробіоти (ТФМ) і терапія бактеріофагами). Однак зробити загальні висновки щодо ефективності та безпечності цих підходів часто складно через відмінності у втручаннях, дозах, термінах введення, неоднорідність профілю мікробіому хазяїна та стан кишечника. У представленому огляді наведено результати великого міжнародного опитування, метою якого було оцінити сучасну практику, уподобання, виклики та очікування лікарів щодо оцінки складу КМ та використання антибіотиків, пробіотиків і ТФМ при захворюваннях кишечника, а також визначити чинники, які впливають на процес прийняття рішень лікарями та обмежують впровадження модифікаціїї КМ у клінічну практику. Висновки, зроблені за результатами опитування, свідчать про потребу в подальших дослідженнях, стандартизації методик і рекомендаціях, що ґрунтуються на доказах, щоб оптимізувати використання пробіотиків, антибіотиків і ТФМ у клінічній практиці.

Показники функціонального стану печінки, ліпідного спектра крові у хворих на метаболічно-асоційовану стеатотичну хворобу печінки: сучасні підходи до комплексного лікування. Огляд

П. Р. Герич, В. М. Кулаєць, Н. М. Кулаєць — чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Мета — вивчити динаміку показників функціонального стану печінки, ліпідного спектра крові, оцінити кардіоваскулярний ризик за шкалою SCORE‑2 (Systematic Coronary Risk Estimation 2) під впливом комплексного патогенетичного лікування виявлених порушень у хворих на метаболічно‑асоційовану стеатотичну хворобу печінки (МАСХП) у поєднанні з ожирінням.

Матеріали та методи. Обстежено 46 амбулаторних пацієнтів із діагнозом МАСХП: 29 (63,1%) чоловіків і 17 (36,9%) жінок віком 32—55 років. Пацієнтів розділили на дві групи. В основну групу залучено 19 (41,3%) осіб, які отримували аторвастатин по 20 мг/добу впродовж 90 днів, у групу порівняння — 27 (58,7%) хворих, яким, окрім аторвастатину призначали препарати урсодезоксихолевої кислоти: 250 мг (15 мг/кг маси тіла) упродовж 90 днів. Контрольну групу утворено із 12 здорових осіб відповідного віку. Антропометричним критерієм ожиріння був індекс Кетле. Фенотиповий варіант ожиріння визначали за величиною співвідношення обвід талії/обвід стегон. Серед хворих основної групи було 9 (47,4%) осіб із І ступенем ожиріння ((32,6±2,2) кг/м²), 6 (31,5%) — із ІІ ступенем ((35,8±3,6) кг/м²), 4 (21,1%) — із III ступенем ((40,0±2,1) кг/м²), у групі порівняння — 17 (62,9%), 6 (22,3%) та 4 (14,8%) пацієнти відповідно. Усі хворі отримували диференційоване харчування з розрахунком енергетичної цінності, норми білка (1,4—1,6 г), жиру (1,2—1,4 г), вуглеводів (2—3 г) на 1 кг ідеальної маси тіла та дозованого фізичного навантаження. Для оцінки показників функціонального стану печінки визначали: рівень загального білірубіну та його фракцій (прямий і непрямий), активність сироваткових амінотрансфераз, лужної фосфатази, вміст загального холестерину у сироватці крові, холестерину ліпопротеїнів високої, низької і дуже низької густини та тригліцеридів.

Результати. У більшості хворих на МАСХП виявлено статистично значуще (р <0,05) підвищення рівня прямого білірубіну в крові, активності печінкових трансаміназ, лужної фосфатази, а також зміни ліпідного спектра крові. За індексом маси тіла більшість хворих мали вісцеральне ожиріння. Після курсу комбінованої терапії відзначено позитивну динаміку біохімічних показників крові (p <0,05): зниження рівня прямого білірубіну, печінкових трансаміназ, фосфатази в крові. Показники ліпідного спектра крові наближалися до нормальних показників (p <0,05). Додавання урсодезоксихолевої кислоти до статинотерапії сприяє статистично значущому зниженню загального серцево‑судинного ризику за шкалою SCORE‑2 порівняно з монотерапією аторвастатином. Усім пацієнтам рекомендовано продовжити курсове лікування (комбінація аторвастатину та урсодезоксихолевої кислоти) протягом 2—3 міс.

Висновки. Використання в комплексі лікування хворих на МАСХП та ожиріння комбінації препаратів статину та урсодезоксихолевої кислоти сприяє нормалізації функціонального стану печінки, показників ліпідного спектра крові, зниженню ступеня загального кардіоваскулярного ризику та досягненню клініко‑біохімічної ремісії патологічного процесу в печінці.

Вітчизняні науковці, які зробили значний внесок у вивчення хвороб органів травлення: образи в мистецтві. Ніна Федорівна Дейнеко

Н. Б. Губергріц, Н. В. Бєляєва, К. Ю. Ліневська — чт, 19 вер 2024 00:00:00 +0300

Ніна Федорівна Дейнеко — доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, відмінник охорони здоров’я, ветеран праці, академік Міжнародної академії наук з апіфітотерапії та бджільництва. Під час роботи на кафедрах терапії і гастроентерології в Харкові її учнями були 86 клінічних ординаторів (зокрема 34 із зарубіжних країн) і аспірантів. Під керівництвом проф. Н.Ф. Дейнеко захищено 25 кандидатських та 1 докторська дисертація. Упродовж 15 років вона була головою державної екзаменаційної комісії Харківського медичного інституту, засновником і впродовж 20 років незмінним головою Харківського медичного товариства гастроентерологів, понад 20 років — членом президії правління Всесоюзного товариства гастроентерологів, заступником голови правління Українського республіканського товариства гастроентерологів. Ніна Федорівна — автор і співавтор понад 200 наукових праць, 4 монографій, навчальних посібників, авторських свідоцтв. Базою кафедри гастроентерології Українського інституту удосконалення лікарів, якою керувала Ніна Федорівна, була дорожня клінічна лікарня № 1 Південної залізниці (Харків). Сучасне діагностичне обладнання давало змогу проводити діагностику та лікування хворих із патологією шлунково‑кишкового тракту, печінки, жовчовивідних шляхів і підшлункової залози. Учбово‑методична робота була спрямована на оптимізацію навчального процесу з використанням сучасних засобів контролю вихідного, проміжного та кінцевого рівня і практичних навичок. Упродовж перших п’яти років існування кафедри проводили 4‑місячні і 3‑місячні цикли спеціалізації, у подальшому — тематичне вдосконалення з гастроентерології та передатестаційні цикли. Співробітники кафедри опублікували в періодичних виданнях понад 300 наукових праць, одержали 20 авторських свідоцтв, зробили 62 раціоналізаторські пропозиції, які впроваджено в практику охорони здоров’я. Колектив кафедри брав участь у багатьох наукових форумах, зокрема за кордоном.