Сучасна гастроентерологія http://sgastro.com.ua/ <p style="font-weight: bold; color: #404040; font-size: 100%; padding-top: 0;">Спеціалізоване науково-практичне рецензоване видання для гастроентерологів, терапевтів, лікарів сімейної медицини і загальної практики. Тематичні пріоритети журналу — етіологія, патогенез, клінічний перебіг захворювань органів травлення, дитяча та геріатрична гастроентерологія, сучасні досягнення у клінічній, лабораторній, інструментальній діагностиці</p> <p><span style="color: #014fa1;">Заснований у 2000 році</span></p> <div class="aligncenter" style="width: 100%; height: 0; border-top: 1px solid #dddddd; font-size: 0;">-</div> <p> </p> <table style="width: 700px;"> <tbody> <tr> <td valign="top" width="136px"><img src="http://www.sgastro.com.ua/public/journals/475/fadeenko_sg_redaktor.jpg" width="116" height="174" /></td> <td valign="bottom"><strong>Головний редактор</strong> <br />Галина Дмитрівна Фадєєнко,<br />доктор медичних наук, професор, директор Національного інституту терапії імені Л. Т. Малої Національної академії медичних наук України,<br />відомий український вчений у галузі внутрішньої медицини, <br />фундаментальної та прикладної гастроентерології і гепатології, <br />голова Харківського товариства гастроентерологів, <br />секретар Українського відділення Всесвітньої асоціації гастроентерологів</td> </tr> </tbody> </table> <p><strong>Засновники видання</strong><br />Державна установа «Національний інститут терапії імені Л. Т. Малої НАМН України» (<a href="http://therapy.org.ua/">therapy.org.ua</a>)<br />Державна установа «Інститут гастроентерології НАМН України» (<a href="http://gastro.org.ua">gastro.org.ua</a>)<br />Приватне підприємство «ІНПОЛ ЛТМ»</p> <p style="margin-top: .3em;"><strong>Свідоцтво про державну реєстрацію:</strong> КВ № 16647­-5119 ПР від 21.05.2010 р.</p> <p style="margin-top: .3em;"><strong>Видавець:</strong> ТОВ «ВІТ-А-ПОЛ»</p> <p style="margin-top: .3em;"><strong>Мова видання:</strong> українська, англійська</p> <p style="margin-top: .3em;"><strong>Журнал включено до Переліку наукових фахових видань України з медичних наук:</strong><br />Додаток 5 до наказу Міністерства освіти і науки України 24.09.2020 № 1188 (журнал внесено до Переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора наук, кандидата наук та ступеня доктора філософії. Категорія "Б").</p> <p style="margin-top: .3em;">Видання зареєстроване в міжнародних наукометричних системах та спеціалізованих каталогах Index Copernicus, Google Scholar, JIFACTOR, Ulrich’s Periodicals Directory, Journal Factor, Scientific Indexing Services, ResearchBib, ICMJE, Polska Bibliografia Naukowa, CrossRef.</p> <p style="margin-top: .3em;">Журнал включено до загальнодержавних баз даних «Наукова періодика України», «Україніка наукова» Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Матеріали публікуються в УРЖ «Джерело».</p> <p style="margin-top: .3em;">Статтям, опублікованим в «Сучасній гастроентерології», присвоєються DOI — ідентифікатор цифрового об’єкта системи бібліографічних посилань CrossRef.</p> <p style="margin-top: .3em;"><strong>Періодичність виходу:</strong> 6 разів на рік</p> <p><strong>ISSN:</strong> 1727-­5725 (Print), ISSN 2521-­649X (Online)</p> <p><strong>DOI:</strong> 10.30978/MG</p> <p style="margin-top: .3em;"><strong>Сайт:</strong> <a href="http://www.sgastro.com.ua/">sgastro.com.ua</a></p> <div class="aligncenter" style="width: 100%; height: 0; border-top: 1px solid #dddddd; font-size: 0;">-</div> uk-UA vitapol3@gmail.com (Ольга Берник (Olha Bernyk)) vitapol3@gmail.com (Ірина Совенко (Iryna Sovenko)) Sat, 05 Dec 2020 00:00:00 +0000 OJS 3.2.1.2 http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss 60 Остання «битва» великого полководця http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-60 <p>Олександра Македонського вважають одним з найвидатніших полководців в історії, який протягом життя зміг створити світову державу завдяки успішним завойовницьким походам. Обставини його смерті залишаються предметом наукових дискусій в історичному і медичному середовищі. У статті наведено можливі причини смерті державного діяча. Достовірно відомо, що в останній рік життя Олександр Македонський перебував під впливом фатального пророцтва про власну смерть, часто гнівався, зловживав алкоголем, систематично переїдав під час банкетів. Такі історики як Арістобул, Харес, Плутарх намагалися виправдати шкідливі звички царя його любов’ю до застільних бесід і «тілесним жаром». Олександр Македонський помер у червні 323 р. до н. е., проте експерти досі не можуть дати однозначної відповіді на запитання щодо причини його смерті. Запропоновано численні гіпотези: хвороба печінки, малярія, пневмонія, отруєння (можливо, чемерицею білою), укус змії, черевний тиф, синдром Гієна — Барре тощо. Дослідження 1990‑х років з аналізом симптоматики дали змогу заперечити версії про малярію, пневмонію, черевний тиф і лихоманку Західного Нілу. На думку грецьких вчених, найбільш правдоподібною версією хвороби Олександра Македонського є панкреонекроз, спричинений пристрастю царя до «важкої» їжі і алкоголю. За свідченнями сучасників правителя, початок симптомів характеризувався сильним болем у животі після надмірної їжі та вина, лихоманкою і щоденним прогресуючим погіршенням протягом 14 днів. Лікарі застосовували штучне викликання блювоти і холодні ванни, проте Олександр Македонський, незважаючи на погане самопочуття, продовжував переїдати та пити вино. Це призвело до різкого підвищення температури тіла, посиленого потовиділення та ознобу, а також труднощів із диханням. Олександр перед смертю страждав від сильного болю у животі. Він помер у Вавилоні у віці 33 років від сепсису. Його тіло забальзамували і помістили у саркофаг.</p> N. B. Gubergrits, N. V. Byelyayeva, K. N. Borodiy Авторське право (c) 2021 Сучасна гастроентерологія http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-60 Sat, 05 Dec 2020 00:00:00 +0000 Трансінтестинальна проникність при захворюваннях шлунково-кишкового тракту http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-43 <p>Важливість вивчення функціональних розладів шлунково‑кишкового тракту (ШКТ), зокрема синдрому подразненого кишечника (СПК), зумовлена значною поширеністю цього захворювання, вираженим зниженням рівня якості життя хворих із СПК, значними економічними витратами на їхнє обстеження та лікування, а також недостатньою вивченістю патогенезу функціональних розладів і, відповідно, відсутністю схем раціонального обстеження та оптимального лікування таких хворих.<br />Найбільш вивчено роль порушень моторики та гіперчутливості в патогенезі функціональних захворювань ШКТ, особливо при СПК. Слизова оболонка кишечника є захисним бар’єром організму, який перешкоджає проникненню в системний кровообіг бактеріальних агентів та їхніх токсинів, котрі спричиняють розвиток запальної реакції. У літературі є суперечливі дані щодо залучення в патогенез функціональних порушень ШКТ бактеріальної флори кишечника, підвищення проникності епітеліального бар’єра, імунної активації та субклінічного запалення.<br />Проаналізовано фізіологічну та патофізіологічну динаміку кишкової проникності за різної патології ШКТ. Обговорено взаємозв’язок між порушеннями функції ШКТ і структури щільних контактів. Розглянуто діагностичні можливості дослідження проникності та бар’єрної функції епітелію в практиці та клінічних дослідженнях. Описано внесок порушень проникності в патогенез різних функціональних захворювань ШКТ. У роботах останніх років частіше вивчають значення змін проникності слизової оболонки ШКТ, однак достовірних даних недостатньо. У дослідженнях мікроскопічного запалення та імунної активації не вдалося виділити достовірні маркери субклінічного запалення або пул клітин, асоційований з патогенезом функціональних порушень. Це зумовлює необхідність проведення подальших досліджень місцевих ланок патогенезу функціональних захворювань ШКТ, що сприятиме вдосконаленню діагностики та лікування цих захворювань.</p> Yu. O. Shekhovtsova, L. V. Zhuravlyova Авторське право (c) 2021 Сучасна гастроентерологія http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-43 Sat, 05 Dec 2020 00:00:00 +0000 Актуальні положення європейського (фінського) клінічного протоколу щодо ведення пацієнтів з вірусними гепатитами у первинній лікарській і викладацькій практиці http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-52 <p>За ступенем негативного впливу на здоров’я населення вірусні гепатити в Україні посідають домінуюче місце в структурі інфекційної патології разом із грипом та гострими інфекційними захворюваннями верхніх дихальних шляхів.<br />Мета статті — проаналізувати основні положення європейського (фінського) протоколу для лікарів первинної медичної практики щодо діагностики, лікування і профілактики вірусних гепатитів, а також у викладацькому процесі при підготовці лікарів загальної практики — сімейних лікарів.<br />Вірусні гепатити у 50 — 100 разів є більш заразними, ніж вірус імунодефіциту людини. Кожного року в Україні реєструють близько 20 тис. пацієнтів з хронічним гепатитом В. За даними ВООЗ, Україна належить до країн із середньою поширеністю хронічного гепатиту C — інфіковано близько 3 % громадян (1,2 млн осіб). Вірусні гепатити є актуальною проблемою сучасної медицини в усьому світі, що зумовлено значним поширенням, високою захворюваністю, поліморфізмом клініки, великою кількістю шляхів і чинників передачі збудників.<br />Ефективне ведення пацієнтів з вірусними гепатитами, раннє виявлення і правильний диференційний діагноз, лікування та консультування таких пацієнтів, вакцинація і контроль за контактними особами — важлива ланка діяльності лікаря первинної медичної допомоги. Забезпечення раціонального маршруту пацієнта з вірусними гепатитами — справа сімейного лікаря і середніх медичних працівників первинної ланки, що забезпечує профілактику ускладнень, до яких можуть призвести гепатити, — хронічних уражень печінки, зокрема цирозу і гепатоцелюлярної карциноми.</p> L. S. Babinets Авторське право (c) 2021 Сучасна гастроентерологія http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-52 Sat, 05 Dec 2020 00:00:00 +0000 Характеристика кишкового дисбіозу у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-5 <p class="RESUMEtext"><strong>Мета —</strong> визначити особливості кількісного складу кишкової мікробіоти у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП) та їхні взаємозв’язки з метаболічними параметрами.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Матеріали та методи.</strong> До дослідження було залучено 114 хворих на НАЖХП (42 (36,84 %) чоловіки та 72 (63,16 %) жінки віком 51,52 [47,31; 58,22] року). Всім хворим проведено кількісне визначення складу мікробіоти товстого кишечника методом полімеразної ланцюгової реакції в режимі реального часу за допомогою тест‑системи «Колонофлор‑16» («Альфалаб», РФ).</p><p class="RESUMEtext"><strong>Результати.</strong> У хворих на НАЖХП виявлено зменшення кількості <em>Lactobacillus</em> spp. (85,9 %), підвищення вмісту <em>Enterobacter</em> spp./<em>Citrobacter</em> spp. (50,9 %) та <em>Bacteroides</em> <em>fragilis</em> group (33,3 %) на тлі збільшення бактеріальної маси (35,1 %), а також <em>Bifidobacterium</em> spp. (21,1 %), <em>Escherichia</em> <em>coli</em> (24,6 %), <em>Parvimonas micra</em> (19,3 %), <em>Clostridium</em> perfringens (24,6 %). Зміни кишкового мікробіому асоційовані зі збільшенням ступеня стеатозу печінки та метаболічними порушеннями. У міру наростання ступеня жирової інфільтрації гепатоцитів спостерігається збільшення бактеріальної маси за рахунок підвищення кількості бактерій з групи <em>Bacteroides</em> <em>fragilis</em> та пулу <em>Enterobacter</em> spp. та <em>Citrobacter</em> spp., тоді як зменшення кількості <em>Lactobacillus</em> spp. більше характерно для І та ІІ ступеня стеатозу. Визначено слабкий прямо пропорційний зв’язок між змінами кишкової мікробіоти з метаболічними порушеннями (вмістом <em>Bacteroides</em> <em>fragilis</em>, рівнем інсуліну, індексом НОМА, концентрацією загального холестерину та холестерину ліпопротеїнів низької густини). Кількість представників пулу <em>Enterobacter</em> spp./<em>Citrobacter</em> spp. прямо пропорційно корелювала з індексом НОМА, концентрацією загального холестерину та холестерину ліпопротеїнів низької густини і ступенем стеатозу.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Висновки.</strong> У хворих на НАЖХП визначені зміни кишкового мікробіоценозу у вигляді зменшення кількості <em>Lactobacillus</em> spp., підвищення вмісту <em>Enterobacter</em> spp./<em>Citrobacter</em> spp. та <em>Bacteroides</em> <em>fragilis</em> group на тлі збільшення бактеріальної маси. По мірі наростання ступеня жирової інфільтрації гепатоцитів спостерігається збільшення бактеріальної маси за рахунок підвищення кількості бактерій з групи <em>Bacteroides</em> <em>fragilis</em> та пулу <em>Enterobacter</em> spp. та <em>Citrobacter</em> spp. Визначений слабкий прямий кореляційний зв’язок змін кишкової мікробіоти з метаболічними порушеннями.</p><p> </p> G. D. Fadieienko, A. Y. Gridnyev, I. E. Kushnir, O. G. Kurinna, V. M. Chernova, T. A. Solomentseva, Ya. V. Nikiforova, V. Yu. Galchinska, T. M. Bondar Авторське право (c) 2021 Сучасна гастроентерологія http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-5 Sat, 05 Dec 2020 00:00:00 +0000 Співвідношення основних філотипів кишкової мікробіоти у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки на тлі ожиріння та його зв’язок зі стадією стеатозу печінки http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-14 <p class="RESUMEtext"><strong>Мета —</strong> вивчити співвідношення основних філотипів кишкової мікробіоти (КМ) у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП) залежно від індексу маси тіла і його зв’язок зі стадією стеатозу печінки.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Матеріали та методи.</strong> У дослідження було залучено 140 осіб. Основну групу утворили 120 пацієнтів із НАЖХП, яких розділили на дві підгрупи залежно від індексу маси тіла: І — 85 (70,83 %) хворих із супутнім ожирінням (ОЖ) І — ІІІ ступеня, ІІ — 35 (29,17 %) хворих з надлишковою масою тіла. У кожній підгрупі виділили дві групи залежно від стадії НАЖХП: А — неалкогольний стеатоз (НАСЗ), Б — неалкогольний стеатогепатит (НАСГ). Контрольну групу утворили 20 практично здорових осіб. В основній групі було 59 (49,2 %) чоловіків і 61 (50,8 %) жінка, в контрольній — відповідно 8 (40,0 %) та 12 (60,0 %). Медіана та міжквартильний розмах віку пацієнтів в основній групі становили 48,75 [40,5; 60,0] року, в контрольній групі — 46,30 [35,00; 56,00] року. Всім хворим проведено ультразвукове дослідження печінки, загальноклінічне і лабораторне обстеження з вимірюванням у фекальному вмісті рівня основних філотипів (<em>Bacteroidetes</em>, <em>Firmicutes</em> і <em>Actinobacteria</em>) методом полімеразної ланцюгової реакції в режимі реального часу та розрахунком співвідношення <em>Firmicutes</em>/<em>Bacteroidetes</em>.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Результати.</strong> При дослідженні співвідношення основних філотипів КМ виявлено, що в підгрупі ІА (n = 34) величина співвідношення <em>Firmicutes</em>/<em>Bacteroidetes</em> становила 6,96 [1,57; 8,39], у підгрупі ІБ (n = 51) — 8,68 [1,77; 10,40], у підгрупі ІІА (n = 26) — 5,25 [1,14; 7,37], у підгрупі ІІБ (n = 9) — 3,30 [1,17; 6,17]. Показники у підгрупах статистично значущо не відрізнялися, але виявлено різницю з показником контрольної групи (0,64 [0,52; 1,47]). Збільшення величини співвідношення <em>Firmicutes</em>/<em>Bacteroidetes</em> у досліджуваних підгрупах було пов’язано зі збагаченням КМ бактеріями типу <em>Firmicutes</em>: 51,91 [42,6; 64,96] %, 53,65 [41,85; 69,66] %, 48,35 [37,47; 62,99] % і 44,31 [37,43; 62,80] % у підгрупах ІА, ІБ, ІІА, ІІБ відповідно. Відносний вміст <em>Firmicutes</em> був майже однаковим у підгрупах, але статистично значущо відрізнявся від показника конт­рольної групи (34,65 [24,58; 43,53] %), а відносний вміст <em>Bacteroidetes</em> — меншим і становив у підгрупі ІА — 18,77 [8,10; 26,09] %, у підгрупі ІБ — 18,79 [5,78; 25,76] %, у підгрупі ІІА — 24,69 [8,38; 34,04] %, у підгрупі ІІБ — 25,19 [12,93; 37,44] %. За цим показником не виявлено статистично значущої різниці між підгрупами, а в підгрупах ІІА та ІІБ — також з показником контрольної групи (29,97 [22,52; 41,75] %). Відносна кількість <em>Actinobacteria</em> майже не відрізнялась у підгрупах та контрольній групі (8,66 [3,81; 9,61] %, 8,95 [2,63; 9,00] %, 5,05 [1,37; 6,85] %, 10,80 [2,75; 17,95] % і 4,92 [2,63; 9,00] % відповідно).</p><p><strong>Висновки.</strong> Результати дослідження свідчать про те, що склад КМ за вмістом основних філотипів статистично значущо відрізняється у хворих на НАЖХП залежно від індексу маси тіла та стадії стеатозу порівняно з контрольною групою. Відзначено статистично значуще збільшення величини співвідношення <em>Firmicutes</em>/<em>Bacteroidetes</em> у підгрупах порівняно з контрольною групою: у хворих на НАСГ із супутнім ОЖ — у 13,56 разу, у хворих на НАСЗ із супутнім ОЖ — у 10,87 разу, у хворих на НАСЗ із надлишковою масою тіла — у 8,2 разу, у хворих на НАСГ із надлишковою масою тіла — в 5,16 разу. Відносний вміст <em>Actinobacteria</em> в підгрупах та контрольній групі статистично значущо не відрізнявся. Аналіз відносного складу КМ не виявив статистично значущих розбіжностей між підгрупами. У хворих на НАЖХП із ОЖ чи надлишковою масою тіла зв’язку між стадією стеатозу печінки та співвідношенням основних філотипів КМ не виявлено.</p> G. D. Fadieienko, N. I. Chereliuk Авторське право (c) 2021 Сучасна гастроентерологія http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-14 Sat, 05 Dec 2020 00:00:00 +0000 Поширеність Helicobacter pylori у Вінницькій області та ефективність схем ерадикації за даними 13С-уреазних дихальних тестів (2006 — 2019) http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-23 <p class="RESUMEtext"><strong>Мета —</strong> на підставі аналізу результатів дихального тесту із <sup>13</sup>С‑міченою сечовиною вивчити динаміку рівня інфікованості <em>Helicobacter pylori</em> та провести оцінку ефективності схем ерадикації <em>H. pylori</em> у пацієнтів із патологією верхніх відділів шлунково‑кишкового тракту (ШКТ) — мешканців Вінницької області.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Матеріали та методи.</strong> Проведено аналіз 2095 результатів дихальних тестів із <sup>13</sup>С‑міченою сечовиною, виконаних у 2006 — 2019 рр. у клініко‑діагностичній гастроентерологічній лабораторії Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова на інфрачервоному аналізаторі (IRIS, Wagner, Німеччина). Результати дихальних тестів розподілили на два масиви: перший — результати 1189 дихальних тестів (644 жінки та 545 чоловіків), проведених хворим із патологією верхніх відділів ШКТ для первинної діагностики інфікованості <em>H. pylori</em>, другий — результати 906 дихальних тестів (476 жінок та 430 чоловіків), виконаних хворим із патологією верхніх відділів ШКТ для контролю ефективності ерадикації <em>H. pylori</em>.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Результати.</strong> За результатами аналізу дихальних тестів, виконаних для первинної діагностики інфікування <em>H. pylori</em>, встановлено, що у 2006, 2007 та 2008 р. рівень інфікованості <em>H. pylori</em> не відрізнявся статистично значущо (p &gt; 0,05) і становив 68,1, 63,3 та 64,8 % відповідно. Починаючи з 2009 р., у хворих, котрі не отримували попередньо антигелікобактерної фармакотерапії, рівень інфікування <em>H. pylori</em> статистично значущо зменшився (p &lt; 0,05 та р &lt; 0,01). Середня частота ефективної ерадикації <em>H. pylori</em> за весь період спостереження незалежно від схеми лікування становила 76,4 %. При порівнянні ефективності ерадикаційної фармакотерапії залежно від статі встановлено, що у 2006 та 2007 р. успішність антигелікобактерної фармакотерапії у жінок була статистично значущо (р &lt; 0,01) меншою порівняно із чоловіками і становила 60,0 та 53,5 % і 91,3 та 77,9 % відповідно. Кількість успішних випадків ерадикації <em>H. pylori</em> була статистично значущо (p &lt; 0,01) більшою в групі пацієнтів, яким призначали схеми антигелікобактерної фармакотерапії відповідно до Маастрихтських консенсусів, порівняно з групою хворих, котрим призначали некоректні схеми лікування (81,3 і 65,6 %; р &lt; 0,01).</p><p class="RESUMEtext"><strong>Висновки.</strong> За результатами аналізу дихальних тестів із <sup>13</sup>С‑міченою сечовиною, виконаних для первинної діагностики <em>H. pylori</em>, встановлено, що у хворих на патологію верхніх відділів ШКТ з 2009 року статистично значущо зменшувалася первинна інфікованість <em>H. pylori</em>. Не виявлено гендерних відмінностей (p &gt; 0,05) щодо інфікування <em>H. pylori</em>. Найменшу частку інфікованих <em>H. pylori</em> зареєстровано у віковій групі &lt; 20 років (39,6 %), а найбільшу — у віковій групі понад 70 років (66,7 %). Схема інгібітор протонної помпи + кларитроміцин + амоксицилін + вісмуту субцитрат у стандартних дозах продемонструвала найвищу ефективність серед схем, призначених згідно із Маастрихтськими рекомендаціями, — 87,0 %. Найменш ефективною була схема інгібітор протонної помпи + кларитроміцин + похідні метронідазолу в стандартних дозах (68,1 %).</p><p> </p> I. G. Paliy, N. M. Kondratiuk, S. V. Zaika Авторське право (c) 2021 Сучасна гастроентерологія http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-23 Sat, 05 Dec 2020 00:00:00 +0000 Неалкогольна жирова хвороба печінки: неінвазивні маркери та їхнє значення в діагностиці http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-64 <p class="RESUMEtext"><strong>Мета —</strong> оцінити валідність серологічних маркерів у діагностиці неалкогольної жирової хвороби печінки.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Матеріали та методи.</strong> Обстежено 122 хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки віком від 19 до 74 років, з них 57 (46,7 %) жінок та 65 (53,3 %) чоловіків. Використано такі методи дослідження: антропометричні дослідження (зріст, маса тіла, обвід талії, індекс маси тіла), ультразвукове дослідження печінки, лабораторні (визначення показників ліпідного спектра, інсулінорезистентності, аланінамінотрансферази і аспартатамінотрансферази, фібриногену, вільного та білокзв’язаного оксипроліну, гіалуронової кислоти, гаптоглобіну, аполіпопротеїну А1, a<sub>2</sub>‑макроглобуліну, фібронектину), морфологічні (пункційна біопсія печінки з гістологічним дослідженням біоптатів), статистичні (дескриптивна статистика, кореляційний, лінійний регресійний та ROC‑аналіз).</p><p class="RESUMEtext"><strong>Результати.</strong> Установлено прямо пропорційний зв’язок між ступенем стеатозу та рівнем білокзв’язаного оксипроліну (r = 0,22; р &lt; 0,05), коефіцієнтом оксипролін білокзв’язаний/оксипролін вільний (r = 0,27; р &lt; 0,05), рівнем тригліцеридів (r = 0,33; р &lt; 0,05), ліпопротеїнів дуже низької густини (r = 0,29; р &lt; 0,05), прямо пропорційний зв’язок помірної сили — між ступенем активності запального процесу та вмістом гіалуронової кислоти, a<sub>2</sub>‑макроглобуліну і фібронектину (r = 0,54, r = 0,67, r = 0,55 відповідно, усі р &lt; 0,05) і обернено пропорційний помірний — між ступенем активності запального процесу та рівнем аполіпопротеїну А1 (r = –0,56; р &lt; 0,05), гаптоглобіну (r = –0,33; р &lt; 0,05) та альбуміну (r = –0,45; р &lt; 0,05), прямо пропорційний — між стадією фіброзу і вмістом гіалуронової кислоти, a<sub>2</sub>‑макроглобуліну та фібронектину (r = 0,72, r = 0,93, r = 0,71 відповідно, усі р &lt; 0,05), слабкий зв’язок — між стадією фіброзу і рівнем загального білірубіну (r = 0,26; р &lt; 0,05), обернено пропорційний зв’язок помірної сили — між вмістом аполіпопротеїну А1, гаптоглобіну, альбуміну та стадією фіброзу (r = –0,61, r = –0,35, r = – 0,32 відповідно, усі р &lt; 0,05).</p><p class="RESUMEtext"><strong>Висновки.</strong> У хворих зі стеатогепатитом виявлено високу діагностичну цінність для неінвазивних маркерів фіброзу — a<sub>2</sub>‑макроглобуліну, аполіпопротеїну А1, гіалуронової кислоти та фібронектину, для яких площа під ROC‑кривою для мінімального фіброзу була не менше ніж 0,75, а для помірного і вираженого фіброзу &gt; 0,9. У хворих на цироз печінки установлено високий рівень чутливості (96,4 — 100,0 %) та специфічності (75,0 — 100,0 %) зазначених маркерів.</p><p> </p> N. V. Nedzvetska Авторське право (c) 2021 Сучасна гастроентерологія http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-64 Sat, 05 Dec 2020 00:00:00 +0000 Генетичні та метаболічні маркери прогресування неалкогольної жирової хвороби печінки у дітей http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-74 <p class="RESUMEtext"><strong>Мета —</strong> вивчити взаємозв’язок поліморфізмів гена <em>NR1H4</em> з метаболічними маркерами в сироватці крові та жовчними кислотами жовчі.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Матеріали та методи.</strong> В Інституті гастроентерології НАМН України під спостереженням перебували 55 дітей віком від 10 до 17 років, яких розділили на дві групи: 1‑ша (n = 40) — пацієнти з неалкогольною жировою хворобою печінки, 2‑га (n = 15) — група порівняння (діти без неалкогольної жирової хвороби печінки). Проведено полімеразну ланцюгову реакцію, застосовано біохімічні, хроматографічні та імуноферментний методи.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Результати.</strong> Виявлено асоціацію генотипів гена <em>NR1H4</em> (SNP rs11110390 (C/T)) з дисліпідемією та показниками вуглеводного обміну у дітей з неалкогольною жировою хворобою печінки. Мінливість гена <em>NR1H4</em> має чіткий зв’язок з підвищенням імовірності розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки у дітей. Дисліпідемія, яка розвивається у дітей з ТТ‑генотипом, характеризується зниженням рівня ліпопротеїнів високої густини в сироватці крові, котрі виконують протективну функцію, та зростанням величини коефіцієнта атерогенності. Спостерігали дисбаланс вмісту жовчних кислот у жовчі.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Висновки.</strong> Установлено, що носійство поліморфного варіанта SNP rs11110390(C/T) гена <em>NR1H4</em> у гомозиготному стані асоційовано з підвищеною ймовірністю розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки у дітей. Виявлено зміни у ліпідному обміні у дітей з неалкогольною жировою хворобою печінки з «диким» і гомозиготним генотипом NR1H4. Підвищений рівень інсуліну та індексу HOMA‑IR у дітей з неалкогольною жировою хворобою печінки може свідчити про розвиток інсулінорезистентності як чинника, котрий зумовлює формування стеатозу печінки. Виявлено дисбаланс у вмісті жовчних кислот у порції В та С у вигляді підвищення рівня холевої кислоти у міхуровій жовчі та зменшення її вмісту в печінковій.</p><p> </p> O. I.  Нrabovska, I. A. Klenina, O. M. Tatarchuk Авторське право (c) 2021 Сучасна гастроентерологія http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-74 Sat, 05 Dec 2020 00:00:00 +0000 Оптимізація діагностики, ведення та лікування пацієнтів з різними типами стравоходу Барретта. Результати власних спостережень http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-81 <p class="RESUMEtext"><strong>Мета —</strong> оптимізувати методи діагностики, принципи визначення і варіанти лікування у пацієнтів з різними типами стравоходу Барретта (СБ). Стандартизувати ендоскопічні інтервали спостереження у цих пацієнтів.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Матеріали та методи.</strong> Матеріалом дослідження слугували результати інструментальних досліджень і лікування 22 пацієнтів із СБ без дисплазії, з «невизначеною» дисплазією, дисплазією легкого та високого ступеня. Більшість пацієнтів (17 (77,3 %)) належали до вікової групи від 33 до 43 років (середній вік — (38,5 ± 0,4) року). Діагноз верифікували на підставі даних інструментальних і морфологічних методів обстеження.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Результати.</strong> У 10 (45,5 %) пацієнтів діагностовано СБ без дисплазії, у 7 (31,8 %) — СБ з «невизначеною» дисплазією, у 4 (18,2 %) — СБ і дисплазією легкого ступеня, в 1 (4,5 %) — СБ з дисплазією високого ступеня. У 13 пацієнтів тести на наявність <em>H. pylori</em>‑інфекції були негативними. Іншим пацієнтам проведено успішну ерадикаційну терапію в анамнезі. Розроблено єдиний алгоритм ведення пацієнтів з різними типами СБ.</p><p class="RESUMEtext"><strong>Висновки.</strong> Відсутність <em>H. pylori</em>‑інфекції або успішне проведення ерадикаційної терапії не знижує ризику розвитку дисплазії в сегменті СБ. СБ є ендоскопічним діагнозом, якщо дослідження виконане ендоскопом з високою роздільною здатністю (HD‑ендоскопія) зі збільшенням і хромоскопією і він підтверджений морфологічним методом. Постійний прийом інгібітора протонної помпи при СБ без дисплазії з розміром сегмента СБ &lt; 3 см у безсимптомних пацієнтів і без обтяженого сімейного онкологічного анамнезу, ймовірно, потребує перегляду.</p><p> </p> D. T. Janelidze Авторське право (c) 2021 Сучасна гастроентерологія http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-81 Sat, 05 Dec 2020 00:00:00 +0000 Роль і місце домперидону в сучасній практиці лікарів. Огляд можливостей вибору на сучасному етапі http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-34 <p>Захворювання органів шлунково‑кишкового тракту посідають значне місце в загальній структурі соматичних захворювань у всьому світі. Найбільшу групу хронічних захворювань органів травлення становлять хвороби органів гастродуоденальної зони. Крім функціональних захворювань (функціональна диспепсія трапляється у 20 % населення), поширені запальні та деструктивні (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба — у майже 40 % населення, хронічний гастрит і хронічний дуоденіт — у 45 — 50 %, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки — у 14 — 15 %). Ці захворювання відрізняються за особливостями етіопатогенезу та підходами до лікування. Спільним патологічним чинником, який спричиняє розвиток зазначених нозологій, є порушення моторно‑евакуаторної функції. Складовою терапії є призначення препаратів, котрі нормалізують перистальтичну активність. Спектр препаратів, які володіють прокінетичною активністю щодо органів шлунково‑кишкового тракту, великий. <br />Одним з ефективних та безпечних прокінетиків в Україні є препарат домперидону «Допрокін» (World Medicine). Цей лікарський засіб має доведену ефективність при лікуванні пацієнтів із функціональною диспепсією, гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, хронічними гастритами, особливо при коморбідності із цукровим діабетом 2 типу (діабетичний гастропарез), та гастропарезами іншої етіології. Це селективний антагоніст допаміну, який блокує D2‑рецептори в центральній і периферичній нервовій системі. Препарат підвищує тонус нижнього стравохідного сфінктера, стравохідний кліренс, зменшує внутрішньошлунковий тиск, активує перистальтику стравоходу і антрального відділу шлунка, збільшує частоту, амплітуду і тривалість скорочень дванадцятипалої кишки, зменшує час пасажу харчових мас по тонкій кишці. Показаннями для призначення домперидону є полегшення симптомів нудоти, блювання, печії, відригування повітрям, раннє насичення, здуття. На відміну від метоклопраміду він майже не проникає через гематоенцефалічний бар’єр і не спричиняє небажаних центральних побічних реакцій. Препарат відпускають без рецепта. Для дорослих рекомендована доза — 1 таблетка (10 мг) тричі на добу (за 15 — 30 хв до їди). Максимальна добова доза — 30 мг. Максимальна тривалість лікування не має перевищувати 1 тиж.</p> Ya. V. Nikiforova Авторське право (c) 2021 Сучасна гастроентерологія http://sgastro.com.ua/article/view/MG-2020-6-34 Sat, 05 Dec 2020 00:00:00 +0000