Вивчення генетичних особливостей хворих на глютенчутливі захворювання в Україні

Автор(и)

  • O. Yu. Gubska Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ, Україна
  • A. A. Kuzminets Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ, Україна
  • V. V. Bashynska Генетична лабораторія «Діаген», Київ, Україна
  • V. V. Moseiko ДУ «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України», Київ Генетична лабораторія «Діаген», Київ, Україна
  • O. A. Dolko Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ, Україна
  • Ya. S. Zaplatnikov Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна
  • Yu. G. Borysovych Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна
  • O. O. Zahorodnia Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна
  • O. K. Koliada ДУ «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України», Київ Генетична лабораторія «Діаген», Київ, Україна
  • O. O. Naumova Центр алергійних захворювань верхніх дихальних шляхів ДУ «Інститут отоларингології імені проф. О. С. Коломійченка НАМН України», Київ, Україна

DOI:

https://doi.org/10.30978/MG-2020-2-18

Ключові слова:

целіакія, непереносність глютену без целіакії, гаплотип, алелі ризику, українська популяція

Анотація

Мета — дослідити поширення гаплотипів HLA‑DQ2.5 і HLA‑DQ8, алелів DQA1*05, DQB1*02, DQA1*03 і DRB1*04 або їх відсутність серед українських пацієнтів (на прикладі членів Української спілки целіакії) з попередньо встановленими діагнозами «целіакія» або «непереносність глютену без целіакії» (НГБЦ), а також серед осіб, яким не встановлено ці  діагнози.

Матеріали та методи.. У дослідженні взяли участь 148 осіб: 80 учасників Української спілки целіакії, з них 39 хворих на целіакію та 41 — на НГБЦ. Контрольну групу утворили 68 здорових добровольців. Усі пацієнти здали мазок букального епітелію, який піддавали генетичному аналізу в  лабораторії «Діаген». Визначали генетичні маркери, відомі як чинники ризику розвитку целіакії, а саме алелі DQA1*05, DQB1*02, DQA1*03, DRB1*04 та гаплотипи DQ2.5 та DQ8, які з них складаються.

Результати. Виявлено, що у пацієнтів української популяції з целіакією статистично значущо частіше траплявся гаплотип DQ2.5, ніж серед хворих на НГБЦ (відношення шансів (ВШ) 2,77; 95 % довірчий інтервал (ДІ) 1,12 — 6,87, р = 0,022) чи серед здорового контингенту (ВШ 3,99; 95 % ДІ 1,73 — 9,20, р = 0,0009), та рідше виявляли відсутність жодного з гаплотипів (ВШ 0,19; 95 % ДІ 0,066 — 0,55, р = 0,0014 порівняно з групою НГБЦ та ВШ 0,19; 95 % ДІ 0,068 — 0,49, р = 0,0003 порівняно з контрольною групою). Частота виявлення гаплотипу DQ8 не досягла рівня статистичної значущості (р = 0,052). Між групою НГБЦ та контрольною групою не встановлено статистично значущої різниці за частотою виявлення чи невиявлення гаплотипів (p > 0,05). У групі целіакії статистично значущо частіше, ніж у контрольній групі, виявляли алель DQA1*05 (ВШ 2,40; 95 % ДІ 1,03 — 5,58, р = 0,031) та статистично значущо частіше, ніж у групі НГБЦ, — алель DQA1*03 (ВШ 2,87; 95 % ДІ 1,05 — 7,81, р = 0,031).

Висновки. У дослідженій нами популяції хворі на целіакію частіше були носіями гаплотипу DQ2.5, ніж хворі на НГБЦ чи здорові особи. Хворі на целіакію частіше, ніж здорові особи, були носіями алеля DQA1*05 та частіше, ніж хворі на НГБЦ,  — носіями алеля DQA1*03. Різниця за частотою виявлення гаплотипу DQ8 між групами не досягла порогу статистичної значущості. Для уточнення даних необхідно провести дослідження із залученням більшої кількості осіб.

 

Біографії авторів

O. Yu. Gubska, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ

О. Ю. Губська

A. A. Kuzminets, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ

Кузьмінець Андрій Анатолійович,
аспірант кафедри терапії, інфекційних хвороб та дерматовенерології післядипломної освіти

V. V. Bashynska, Генетична лабораторія «Діаген», Київ

В. В. Башинська

V. V. Moseiko, ДУ «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України», Київ Генетична лабораторія «Діаген», Київ

В. В. Мосейко

O. A. Dolko, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ

О. А. Долько

Ya. S. Zaplatnikov, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Я. С. Заплатніков

Yu. G. Borysovych, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Ю. Г. Борисович

O. O. Zahorodnia, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

О. О. Загородня

O. K. Koliada, ДУ «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України», Київ Генетична лабораторія «Діаген», Київ

О. К. Коляда

O. O. Naumova, Центр алергійних захворювань верхніх дихальних шляхів ДУ «Інститут отоларингології імені проф. О. С. Коломійченка НАМН України», Київ

О. О. Наумова

Посилання

Almeida LM, Gandolfi L, Pratesi R et al. Presence of DQ2.2 associated with DQ2.5 increases the risk for celiac disease. Autoimmune Dis. 2016;2016. 5409653. https//doi.org/10.1155/2016/5409653.

Clot F, Babron M.-C. Genetics of celiac disease. Mol Genet Metab. 2000;71:76-80. https//doi.org/10.1006/mgme.2000.3045.

Husby S, Murray JA. Diagnosing coeliac disease and the potential for serological markers. Nat Rev Gastroenterol Hepatol. 2014;11:655-663. https//doi.org/10.1038/nrgastro.2014.162.

Kanda Y. Investigation of the freely available easy-to-use software «EZR» for medical statistics. Bone Marrow Transplant. 2013;48:452-458. https//doi.org/10.1038/bmt.2012.244.

Nejad MR, Romanos J, Rostami K et al. The frequency of HLA DQ haplotypes in Iranian celiac disease patients. Celiac Dis nd:63.

Olerup O, Aldener A, Fogdell A. HLA-DQB1 and -DQA1 typing by PCR amplification with sequence-specific primers (PCR-SSP) in 2 hours. Tissue Antigens. 1993;41:119-134. https//doi.org/10.1111/j.1399-0039.1993.tb01991.x.

Rachisan AL, Pirvan A, Miu N et al. Is HLA typing a diagnostic tool in celiac disease?. Int J Celiac Dis. 2016;4:9-10. https//doi.org/10.12691/ijcd-4-1-10.

Volta U, Villanacci V. Celiac disease: Diagnostic criteria in progress. Cell Mol Immunol. 2011;8:96-102. https//doi.org/10.1038/cmi.2010.64.

Withoff S, Li Y, Jonkers I, Wijmenga C. Understanding celiac disease by genomics. Trends Genet. 2016;32:295-308. https//doi.org/10.1016/j.tig.2016.02.003.

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-02-29

Номер

Розділ

Оригінальні дослідження