Що ховається за фасадом хронічного абдомінального болю та кахексії? Клінічний випадок зі складним діагностичним пошуком

Анотація

Представлено клінічний випадок 56-річної пацієнтки з багаторічними абдомінальними симптомами, резистентними до стандартної терапії, та виразною втратою маси тіла (~30 кг за 2 роки, індекс маси тіла — 15,82 кг/м²). Попри численні соматичні діагнози й втручання (субтотальна колектомія з ілеосигмоанастомозом, холецистектомія), а також розширений діагностичний пошук із застосуванням ендоскопії, комп’ютерної томографії, ультразвукового дослідження, ехокардіографії, широкої панелі лабораторних тестів, органічну причину кахексії не було встановлено. Послідовна диференційна діагностика заперечила інфекційні, паразитарні, неопластичні, ендокринні, автоімунні та мальабсорбційні стани. Не підтверджено целіакію, хворобу Віппла й запальні захворювання кишечника. Виявлено гіпопротеїнемію, помірні цитолітичні зміни печінкових ферментів і ознаки стеатотичної хвороби печінки, що інтерпретовано як наслідок тривалого нутритивного дефіциту. Значущим клінічним викликом стала мімікрія розладу харчової поведінки під «маскою» хронічної гастроентерологічної патології, що зумовило ризик ескалації інвазивних втручань без вирішення етіології.

Ключовим переломним моментом стала повторна психіатрична оцінка, яка на тлі анамнестичних даних про тривале свідоме обмеження харчування, тривожно-депресивні симптоми та когнітивну фіксацію на масі тіла дала змогу верифікувати нервову анорексію (обмежувальна форма) як провідний чинник кахексії. Наведено практичний маршрут диференційної діагностики при нез’ясованому схудненні з акцентом на ранній скринінг розладів харчової поведінки в пацієнтів із «полісоматичною» картиною та багатою коморбідністю. Висвітлено принципи ведення: поєднання індивідуалізованої нутритивної реабілітації (з урахуванням ризику синдрому рефідингу), психотерапевтичних втручань, обережної фармакотерапії з огляду на змінену фармакокінетику при мальнутриції та мультидисциплінарну координацію дій гастроентерологом, психіатром, дієтологом і кардіологом. Описаний випадок ілюструє важливість переходу від «заперечення хвороб» до активного виявлення поведінкових детермінант, демонструє цінність негативних діагностичних результатів і наголошує, що своєчасне залучення психіатричної служби може запобігти надмірній інвазивності, скоротити діагностичну одіссею та поліпшити прогноз.