Рівень вазоактивного інтестинального пептиду у хворих на неускладнену дивертикулярну хворобу та його зв’язок із клінічними виявами захворювання

Анотація

Мета — вивчити характер змін рівня вазоактивного інтестинального пептиду в крові хворих на -неускладнену дивертикулярну хворобу товстої кишки з нормальною масою тіла та ожирінням і його можливий зв’язок із клінічними виявами та ступенем місцевого запалення.

Матеріали та методи. Обстежено 18 пацієнтів із безсимптомними дивертикулами та 60 пацієнтів із симптоматичною дивертикулярною хворобою (ДХ), з них у 28 була нормальна маса тіла, у 32 ДХ поєднувалася з ожирінням. У всіх обстежених імуноферментними методами визначали рівень вазоактивного інтестинального пептиду (ВІП) у сироватці крові та кальпротектину у фекальних масах. Діагноз ДХ підтверджували результатами колоноскопії та барієвої клізми й уточнювали за допомогою комп’ютерної томографії живота.

Результати. У пацієнтів із безсимптомними дивертикулами рівень ВІП практично не відрізнявся від контролю (p > 0,05). У групі симптоматичної ДХ із нормальною масою тіла він знижувався в 1,41 разу (p < 0,01), а при поєднанні ДХ з ожирінням — у 2,24 разу (p < 0,01). Паралельно підвищувався рівень фекального кальпротектину: у 5,74 разу при нормальній масі тіла та в 7,47 разу при ожирінні (p < 0,01). У групі безсимптомних дивертикулів досліджувані показники перевищували норму в 3,38 разу (p < 0,01). Виявлено статистично значущу негативну кореляцію між рівнями ВІП і кальпротектину (r=–0,71 та r=–0,77; p < 0,0001), а також між рівнем ВІП і розміром дивертикулів (r=–0,73 та r=–0,82; p < 0,0001). Між надмірною масою тіла та рівнем кальпротектину встановлено позитивну кореляцію, що свідчить про вплив ожиріння на інтенсивність місцевого запального процесу.

Висновки. У хворих на неускладнену ДХ виявлено вірогідне зниження рівня ВІП у поєднанні з підвищенням вмісту фекального кальпротектину, що підтверджує його протизапальну роль у патогенезі. Виразність змін була більшою в пацієнтів з ожирінням. Зниження рівня ВІП негативно корелює з розміром дивертикулів і тяжкістю клінічних виявів, що дає підставу розглядати цей показник як потенційний біомаркер прогресування захворювання. Установлено позитивну кореляцію між ожирінням і рівнем фекального кальпротектину, що підтверджує роль метаболічних порушень у патогенезі ДХ.