Можливості впливу способу життя на ступінь стеатозу та фіброзу печінки при неалкогольній жировій хворобі. Огляд літератури

Анотація

Неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) є одним із найпоширеніших хронічних захворювань печінки у світі, що охоплює спектр станів від простого стеатозу до неалкогольного стеатогепатиту, фіброзу, цирозу та гепатоцелюлярної карциноми. За оцінками, НАЖХП уражає 25—30% населення планети, асоціюючись із ожирінням, цукровим діабетом 2 типу та метаболічним синдромом. Проведена оцінка можливостей впливу способу життя на ступінь стеатозу та фіброзу печінки при НАЖХП з огляду на відсутність специфічної медикаментозної терапії.

Стеатоз і фіброз є ключовими маркерами прогресування НАЖХП, при цьому стеатоз є зворотним станом, а фіброз може регресувати на ранніх стадіях за умови своєчасного втручання. Основний акцент у лікуванні роблять на немедикаментозні підходи, зокрема модифікацію способу життя: корекцію харчування, підвищення фізичної активності, нормалізацію сну, управління стресом і оптимізацію мікробіоти кишечника. Дослідження показують, що зниження маси тіла на 3—5% зменшує стеатоз, на 10% — сприяє регресу запальних змін і фіброзу. Середземноморська дієта, багата на клітковину, мононенасичені жири та мікронутрієнти (вітаміни D, C, холін, цинк, селен), є оптимальною для НАЖХП, тоді як споживання фруктози, насичених жирів і алкоголю слід обмежувати.

Фізична активність  знижує ризик фіброзу та підтримує м’язову масу, що має важливе значення при саркопенії. Корекція мікробіоти за допомогою пробіотиків, пребіотиків, синбіотиків і постбіотиків зменшує запалення та стеатоз, поліпшуючи бар’єрну функцію кишечника. Інтервальне голодування синхронізує циркадні ритми, сприяючи метаболічній гнучкості та зменшенню печінкового жиру. Управління стресом (йога, медитація, когнітивно‑поведінкова терапія) та нормалізація сну (7—8 год) зменшують інсулінорезистентність і системне запалення.

Таким чином, вплив на спосіб життя є економічно вигідним і доступним інструментом для модуляції патогенезу НАЖХП, але необхідно провести дослідження для визначення оптимальних комбінацій втручань, їхньої тривалості та молекулярних механізмів дії. Пріоритетною є розробка стратегій первинної та вторинної профілактики для зниження глобального тягаря захворювання.