Зонулін — ефективний біомаркер для діагностики уражень кишечника у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки при COVID-19

Анотація

Вірус SARS‑CoV‑2 атакує переважно дихальну систему, також може вражати кілька органів, зокрема спричинити шлунково‑кишкові симптоми, такі як блювання, діарея або біль у животі на ранніх стадіях захворювання. Кишкова дисфункція призводить до зміни кишкових мікроорганізмів і збільшення вмісту запальних цитокінів. Порушення функції печінки також відносно часто трапляються в пацієнтів із коронавірусною хворобою — 2019 (COVID‑19).

Мета — дослідити ефективність зонуліну для визначення ураження кишечника у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки при СОVID‑19.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 76 хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП), у яких на амбулаторному етапі спостереження після перенесеної СОVID‑19 були скарги на порушення з боку кишечника. З анамнезу виявлено, що всі обстежені пацієнти мали підтверджений діагноз інфікування вірусом SARS‑CoV‑2. Усі хворі мали переважно легкий перебіг СОVID‑19, що не потребувало госпіталізації. Хворих на НАЖХП розділено на дві групи залежно від порушення акту дефекації: група І — 36 хворих, у яких після гострої респіраторної інфекції, спричиненої вірусом SARS‑CoV‑2, виник­ла періодична діарея (у середньому — через (38,7±5,2) дня після негативного результату ПЛР на вірус SARS‑CoV‑2); група ІІ — 40 хворих із запорами, які почали турбувати в середньому через (86,9±7,4) дня після негативного результату ПЛР. У контрольну групу було залучено 20 практично здорових осіб. У сироватці крові та калі методом імуноферментного аналізу проводили визначення рівня зонуліну. Проведено посів калу для оцінки кількісного та якісного складу мікрофлори товстої кишки.

Результати. При антропометричному дослідженні частіше у хворих обох груп виявляли надмірну масу тіла та ожиріння І ступеня: у хворих групи І найчастіше (38,9%) діагностували надмірну масу тіла, у пацієнтів групи ІІ — ожиріння І ступеня (35,0%). При мікробіологічному дослідженні калу в обох групах зареєстровано зменшення кількості біфідобактерій і лактобактерій, а також Enterococcus та E. coli з нормальними ферментативними властивостями. У хворих групи І статистично значущо (р <0,05) частіше виявляли Citrobacter і Staphylococcus у підвищеній концентрації у фекаліях, тоді як у хворих групи ІІ — Enterobacter, Klebsiella та Clostridium (р <0,05). Виразні зміни встановлено при аналізі рівня зонуліну як у сироватці крові, так і в калі у хворих на НАЖХП після COVID‑19. Вміст зонуліну в сироватці крові пацієнтів групи І збільшився в 6,5 разу, у пацієнтів групи ІІ — у 8,6 разу (р <0,001). Також виявлено збільшення концентрації зонуліну в калі — в 7,5 та 9,7 разу відповідно (р <0,001). Установлено зв’язок між рівнем зонуліну як у сироватці крові, так і в калі та зменшенням кількості біфідобактерій і лактобактерій у фекаліях у хворих обох груп, сильну кореляційну залежність — між кількістю Enterobacter, Klebsiella та Clostridium та середньої сили — між кількістю Staphylococcus у калі у хворих групи ІІ, а також між кількістю Staphylococcus та Citrobacter — у хворих групи І. Рівень зонуліну (як у сироватці крові, так і в калі) прямо пропорційно залежав від зміни індексу маси тіла: від надмірної маси тіла у пацієнтів групи І та від ожиріння І ступеня у хворих групи ІІ.

Висновки. У хворих на НАЖХП після COVID‑19 при ураженні кишечника виявлено зміни в кількісному та якісному складі мікрофлори товстої кишки, зокрема зменшення кількості біфідобактерій і лактобактерій, а також збільшення вмісту Staphylococcus та Citrobacter у калі у хворих із переважанням діареї та Enterobacter, Klebsiella й Clostridium у хворих із переважанням запорів. Зареєстровано збільшення рівня зонуліну в сироватці крові та калі у хворих на НАЖХП після COVID‑19. Більше відхилення від норми встановлено в пацієнтів зі скаргами на запори. Установлено прямо пропорційну залежність між рівнем зонуліну в сироватці крові та калі й зміною кількісного та якісного складу мікрофлори товстої кишки, а також збільшенням індексу маси тіла у хворих на НАЖХП після COVID‑19.