Печінка та целіакія. Огляд літератури

Анотація

Глютеновий гепатит — це глютенозалежна патологія печінки, яка зазвичай зникає через 12 місяців суворого дотримання безглютенової дієти. Важливо, що гістологічна картина печінки також поліпшується після дотримання безглютенової дієти. При нелікованій глютеновій ентеропатії (ГЕ) часто спостерігають гіпертрансаміназемію (у 13—60% випадків). І навпаки, ГЕ наявна у 9% пацієнтів з непоясненою гіпертранс­аміназемією. Пацієнти з целіакією мають підвищений ризик як захворювання печінки, так і смерті від цирозу печінки, порівняно із загальною популяцією. Патогенетичні механізми, що лежать в основі глютенового гепатиту, вивчено недостатньо. Відзначено, що проникність слизової оболонки кишечника набагато більша в пацієнтів з ГЕ та гіпертрансаміназемією порівняно з пацієнтами з ГЕ та нормальними показниками печінкових проб. Це явище є глютенозалежним, про що свідчить нормалізація кишкової проникності та рівня трансаміназ за дотримання безглютенової дієти. Припускають, що підвищена кишкова проникність може спричинити надходження в портальну циркуляцію (а потім у печінку) токсинів, мікробних та інших антигенів, цитокінів та/або інших медіаторів пошкодження печінки. Однак ураження печінки зазвичай не спостерігається за іншої кишкової патології, пов’язаної з підвищеною кишковою проникністю. Біопсію печінки рідко виконують при глютеновому гепатиті. Відзначають легкі та/або неспецифічні гістологічні зміни. Виразний фіброз і цироз печінки трапляються рідко.

Первинний біліарний холангіт і автоімунний гепатит можуть асоціюватися з ГЕ. Частота ГЕ у пацієнтів із первинним біліарним холангітом становить 1—7%, частота первинного біліарного холангіту у пацієнтів із ГЕ — 0,1—3,0%. Глютенову ентеропатію діагностують у 4—6% пацієнтів з автоімунним гепатитом як 1‑го, так і 2‑го типу. Є також повідомлення про випадки поєднання первинного склерозуючого холангіту й ГЕ.

Не виявлено жодного зв’язку між ГЕ та хронічним гепатитом С. Лікування гепатиту С інтерфероном‑a та/ або рибавірином може активувати приховану або латентну ГЕ. Частота ГЕ у пацієнтів із неалкогольною жировою хворобою печінки становить від 3% до 7%.

Поширеність целіакії у пацієнтів після трансплантації печінки з багатьох причин становила від 3,0 до 4,3%.

Смертність з печінкової причини підвищена у пацієнтів із ГЕ, хоча абсолютний ризик смертності від печінкової недостатності невисокий.