Психогастроентерологія розладів кишково-мозкової взаємодії. Огляд літератури з власними дослідженнями

Анотація

Розлади кишково‑мозкової взаємодії, раніше відомі як функціональні розлади травлення (синдром подразненого кишечника, функціональна диспепсія та функціональний запор) поширені в світі (уражають 40% населення в різні періоди життя). Сучасні уявлення про патофізіологію зазначених станів визначаються двонаправленою взаємодією між кишечником та головним мозком, що представлені біопсихосоціальною моделлю, а також змінами кишкової мікробіоти, імунної функції слизової оболонки, вісцеральною гіперчутливістю і аномальною моторикою шлунково‑кишкового тракту. Вчасне виявлення із застосуванням критеріїв, що ґрунтуються на симптомах, та лікування цих розладів має вирішальне значення, оскільки вони значною мірою впливають на якість життя і працездатність пацієнта, створюючи велике навантаження на систему охорони здоров’я та суспільство в цілому. Незважаючи на рекомендації, консенсуси і широкий спектр фармакотерапевтичних підходів, проблема розладів кишково‑мозкової взаємодії залишається не вирішеною. До поширених причин недостатньої ефективності лікування належить стигматизація, несвоєчасні діагностика та призначення терапії, що впливає на вісь кишечник — головний мозок, зокрема відтермінування із призначенням нейромодуляторів і застосуванням психологічних методик. Діагностика розладів кишково‑мозкової взаємодії ґрунтується на відповідності Римським критеріям IV, тому останні не можна вважати діагнозами виключення. Підходи до лікування мають бути більш персоналізовані та ґрунтуватися не лише на симптомах, а й на патофізіологічних та психологічних особ­ливостях, що лежать в їхній основі. Мета публікації — ознайомити лікарів‑клініцистів, психологів та широке коло зацікавлених фахівців з основними сучасними психологічними підходами до корекції та лікування розладів кишково‑мозкової взаємодії, серед яких особливе місце вже зайняла біосугестивна терапія.