Роздуми про кислотосупресивну терапію: вибір оптимального інгібітора протонної помпи, або Сага про капітана. Клінічний випадок

Анотація

Представлено клінічний випадок пацієнта із поєднаним перебігом виразкової хвороби шлунка та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби на тлі значного підвищення рівня фекального кальпротектину за відсутності ендоскопічного і гістологічного підтвердження хвороби Крона.

Множинне ерозивно‑виразкове ураження верхніх відділів шлунково‑кишкового тракту може бути спричинене різними чинниками, одним із можливих пояснень може бути поширена форма хвороби Крона. Пацієнт, 32 роки, самостійно звернувся на консультативний прийом зі скаргами на «холодок» у горлі та деяку тяжкість у шлунку після їди. Під час ендоскопічного обстеження виявлено ознаки рефлюкс‑езофагіту, множинні ерозивно‑виразкові ураження шлунка і дванадцятипалої кишки на тлі негативного результату уреазного тесту, а також, імовірно, солітарну виразку прямої кишки, що зарубцювалася. Заперечено гастриному та нейроендокринну пухлину. Зафіксовано 10‑разове підвищення рівня фекального кальпротектину. Гістологічне дослідження поліпозиційних біоптатів стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки, товстого кишечника і прямої кишки не виявило ознак пухлинного процесу та запальних захворювань кишечника. Констатовано ерозивно‑виразкове ураження верхніх відділів травної трубки, неасоційоване з Helicobacter pylori, та рубцеві зміни у прямій кишці. Кислотосупресивна терапія декслансопразолом сприяла репарації слизової оболонки стравоходу без позитивного впливу на стан шлунка. Зміна інгібітора протонної помпи та призначення пантопразолу в комбінації з препаратом вісмуту супроводжувалися повним загоєнням ерозивно‑виразкових змін у всіх відділах шлунка і дванадцятипалої кишки, а також зниженням рівня фекального кальпротектину.