Ранні уявлення про харчування, травлення, захворювання шлунково-кишкового тракту та їхнє лікування: від Парацельса до Гельмонта і Декарта

Автор(и)

  • Н. Б. Губергріц Багатопрофільний медичний центр «Інто-Сана», Одеса, Ukraine
  • Н. В. Бєляєва Багатопрофільний медичний центр «Інто-Сана», Одеса, Ukraine
  • К. Ю. Ліневська Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ, Ukraine

DOI:

https://doi.org/10.30978/MG-2022-1-73

Ключові слова:

Парацельс, Гельмонт, Декарт, алхімія, філософія

Анотація

Парацельс взяв на себе відповідальність за інтелектуальну реконструкцію західної медицини XVI ст. Як лікар‑алхімік він став затятим прихильником хімічної фармакології та терапії і таким самим противником медичної доктрини свого часу. Його праці були численними. Одна з них — «Prognostication» поклала початок відмежуванню хімії як науки від алхімії. Його дослідження також указують на глибокі знання у галузі науки та принципів магнетизму. Будучи членом культу герметизму, він рішуче підтримував «три принципи» арабських алхіміків, які ґрунтуються на застосуванні ртуті (характеризується плинністю, тяжкістю та «металевістю»), сірки (має здатність до горіння) та солі (спостерігається міцність і відносна хімічна інертність). Парацельс вважав, що головною позитивною метою алхімії є відкриття ліків для лікування захворювань, і таким чином він став лідером у застосуванні наукових принципів у медицині. У цьому відношенні його зусилля щодо комбінування ятрохімії і алхімії зрештою увінчалися створенням основ для розвитку сучасної фармакології. Фактично не є несподіваним, що він відомий як попередник хімічної фармакології та терапії, а також як найоригінальніший мислитель у галузі медицини XVI ст.

У XVII ст., будучи учнем Парацельса, ван Гельмонт вважав, що кожен матеріальний процес тіла забезпечується спеціальним життєвим принципом. За винятком кількох екзотичних богословських поглядів, ван Гельмонт позиціонувався як хімік та першокласний вчений. Його міркування про те, що всі фізіологічні процеси є ферментативними реакціями і в шлунку міститься спеціальна травна речовина (кислота), були пророчими, але знадобилося цілих три століття, щоб їх науково обґрунтувати.

Інтерес філософа Рене Декарта (1596 — 1650) до шлунка відбиває його інтелектуальний пошук у визначенні фізичного місцезнаходження людської душі. Як прихильник ятроматематичної школи Декарт розглядав людське тіло як матеріальну машину, функції якої спрямовуються раціональним духом і, як у подальшому було визначено вченим, містяться у шишкоподібній залозі. Судження про те, що живіт чи сонячне сплетіння є джерелом душі, було частиною поширеного прагнення пізнати місцезнаходження людської душі та її «секрет».

 

Біографії авторів

Н. Б. Губергріц, Багатопрофільний медичний центр «Інто-Сана», Одеса

д. мед. н., проф., пров. гастроентеролог клініки

Н. В. Бєляєва, Багатопрофільний медичний центр «Інто-Сана», Одеса

-

К. Ю. Ліневська, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ

-

Посилання

Dumanskij Ju. V., Gubergric N. B. Pankreatologija v iskusstve. — Doneck: Lebed’, 2013. — 252 s.

Modlin I. M., Kidd M. The paradox of the Pancreas: from Wirsüng to Whipple. — Hannover: Politzki Print Productions, 2004. — 430 p.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-06-27

Номер

Розділ

Медичний архів