НПЗП-гастропатії, пов’язані з лікуванням інфекції SARS‑CoV‑2: як підвищити безпечність терапії? Фокус на езомепразол

Анотація

Мета — за допомогою опитувальника mFSSG визначити наявність гастроінтестинальних розладів, асоційованих з прийомом нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), у хворих із середньотяжким перебігом інфекції SARS‑CoV‑2 та вивчити здатність езомепразолу («Езонекса», «Фармак») запобігати виникненню диспепсичних та рефлюксних симптомів у цих пацієнтів.

Матеріали та методи. Всі хворі з установленим діагнозом коронавірусної хвороби (n = 85), які перебували на стаціонарному лікуванні в Центрі терапії клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова, після отримання інформованої згоди стали учасниками відкритого контрольованого дослідження ефективності препарату «Езонекса» при цій патології. Препарат призначали в дозі 20 мг/добу вранці за 30 хв до їди, яку застосовували для профілактики НПЗП‑гастропатії, впродовж 28 днів. Хворі були рандомізовані простим сліпим методом на дві групи. У першій (n = 45) пацієнти приймали езомепразол, друга група (n = 40) була контрольною, активну профілактику НПЗП‑гастропатії в ній не проводили. Середній вік пацієнтів становив (69,4 ± 2,6) року. Середній вік чоловіків — (66,4 ± 2,4) року, жінок — (72,3 ± 2,7) року. Термін спостереження — 4 тиж. Усім пацієнтам проводили огляд і стандартизоване опитування для оцінки динаміки клінічних виявів захворювання на тлі лікування коронавірусної інфекції. Також хворі запов­нювали анкету‑опитувальник mFSSG для оцінки виразності диспепсичних та рефлюксних виявів. Огляд і опитування проводили в 1‑шу, на 10 — 14‑ту та 28‑му добу спостереження. Оцінювали показники якості життя за опитувальником SF‑36 у всіх пацієнтів до початку терапії і через 4 тиж від початку дослідження.

Результати. В 1‑шу добу дослідження за опитувальником mFSSG не виявлено статистично значущої різниці між пацієнтами обох груп щодо диспепсії та клінічних виявів рефлюксу. При повторному тестуванні на 10 — 14‑ту добу у пацієнтів першої групи оцінка симптомів диспепсії та рефлюксу не змінилася, тоді як у другій групі зафіксовано наявність ознак НПЗП‑гастропатії з виразним диспепсичним та помірним рефлюксним синдромами у 49,6 % пацієнтів. На 28‑му добу в 11,3 % хворих першої групи та 78,6 % — другої виникли симптоми як диспепсії, так і рефлюксу. Порівняльний аналіз не виявив відмінностей між групами за віком та співвідношенням статей. Однак коморбідна патологія, з приводу якої пацієнти постійно приймали низькі дози ацетилсаліцилової кислоти, була додатковим обтяжливим чинником ризику розвитку НПЗП‑гастропатії. Аналіз показників якості життя хворих обох груп на початку дослідження виявив статистично значуще (р < 0,05) зниження за більшістю шкал, крім шкал фізичного функціонування та болю. На тлі лікування езомепразолом зареєстрували позитивну динаміку за всіма показниками якості життя, найбільшу — за шкалами болю, життєздатності, соціального та рольового емоційного функціонування.

Висновки. Езомепразол у добовій дозі 20 мг продемонстрував високу ефективність щодо захисту слизової оболонки шлунково‑кишкового тракту у літніх пацієнтів з групи високого ризику, які особливо чутливі до гастродуоденальної НПЗП‑індукованої токсичності навіть за короткотривалого курсу терапії з приводу інфікування коронавірусом. «Езонексу» можна вважати препаратом вибору для терапії НПЗП‑гастропатії, який тривало і стійко пригнічує кислотопродукцію, сприяє швидкому усуненню симптомів. Завдяки феномену стереоселективності препарат має фармакокінетичні особливості, що забезпечують його високу клінічну ефективність при кислотозалежних захворюваннях.