Роль емоційних та вегетативних розладів у хронізації виразкової хвороби дванадцятипалої кишки

Анотація

Виразкову хворобу дванадцятипалої кишки традиційно зараховують до психосоматичних захворювань. Не випадково в класичних дослідженнях основоположника теорії стресу канадського вченого Р. Сельє гостра виразка шлунка слугує моделлю соматичного вияву стресу, а послідовники ідей невризму І. П. Павлов, фізіологи К. М. Биков та І. Т. Курцин як ілюстрацію ролі кортико-вісцеральних взаємовідносин у генезі соматичних хвороб також наводять виразкову хворобу. За останні десятиріччя опубліковано велику кількість праць, присвячених ролі психоемоційних і вегетативних розладів у розвитку виразкової хвороби. Нами обстежено 62 пацієнти (23 жінки та 39 чоловіків) з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки віком від 18 до 42 років. Дослідження стану вегетативної нервової системи проводили за загальноприйнятою схемою з аналізом вихідного вегетативного тонусу. За допомогою уніфікованих анкет і схем аналізували наявність та виразність синдрому вегетативної дистонії. Отримані дані свідчать про те, що одним із механізмів хронізації виразкової хвороби дванадцятипалої кишки є формування дисоціації між вегетативними та емоційними розладами, за якої підвищена тривожність поєднується із вегетативною парасимпатикотонією та недостатністю вегетативного забезпечення діяльності. З практичної точки зору ці дані обґрунтовують необхідність при лікуванні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки призначення транквілізаторів, антидепресантів, а в разі хронічного перебігу хвороби — вегетотропних засобів із тонізувальною дією.