Вітчизняні науковці, які зробили значний внесок у вивчення хвороб органів травлення: образи в мистецтві. Ірина Іванівна Дегтярьова

Анотація

У статті автор не наводить біографічних даних професора Ірини Іванівни Дегтярьової, а ділиться думками, відчуттями, спогадами про Вчителя. Ірина Іванівна Дегтярьова була неординарною людиною в усьому. При першому знайомстві з нею у 1976 р. вразила її нестандартна зовнішність: велика ефектна жінка, яка приваблює артистизмом, чарівністю і, головне, професіоналізмом. Тоді Ірину Іванівну було призначено рецензентом кандидатської дисертації Н. Б. Губергріц перед апробацією. Вперше побачивши молодого лікаря, яка щойно закінчила медінститут, Ірина Іванівна приділила Н. Б. Губергріц майже весь день. Удвох вони допізна просиділи на кафедрі факультетської терапії Київського медінституту, де Ірина Іванівна тоді працювала. Її зауваження були, безперечно, обґрунтованими. Однак Ірина Іванівна не просто критикувала, а одразу пояснювала, як усунути помилки, обійти «гострі кути», не забуваючи відзначати і позитивні аспекти роботи. Усе було справедливо і тоді, і пізніше. Ця справедливість супроводжувалася непохитністю. Це був перший серйозний урок, який дала Ірина Іванівна: працювати і долати перешкоди заради істини та досягнення результату. Блискучий розум, терпимість до невдач учнів, абсолютна відданість їм і повна віддача у роботі з ними — ось риси, які мала ця чудова жінка та вчений. Завдяки цьому Н. Б. Губергріц звернулася до професора Ірини Іванівни Дегтярьової з проханням бути консультантом докторської дисертації. Її неординарний розум фонтанував ідеями, якими вона щедро обдаровувала своїх учнів. Величезним є внесок Ірини Іванівни у докторську дисертацію Н. Б. Губергріц, звання професора. Багато чого досягнуто з її допомогою. Ірина Іванівна пишалася своїми учнями: Наталією В’ячеславівною Харченко, Михайлом Юрійовичем Коломойцем, Ігорем Миколайовичем Скрипником та багатьма іншими. Вони були для неї більше, ніж учні. Вона опікувала їх не лише в науці, а й у житті. Монографії Ірини Іванівни («Клінічна гастроентерологія», «Виразкова хвороба» тощо) для багатьох є настільними книгами.