Сучасна гастроентерологія

Фокальна нодулярна гіперплазія: що потрібно знати гастроентерологу. Клінічне спостереження та сучасні рекомендації щодо діагностики і ведення пацієнтів

Н. Б. Губергріц, О. О. Дядик, Ю. Е. Чирков, Т. Л. Можина — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Наведено опис власного клінічного спостереження молодої жінки із нециротичною передпечінковою портальною гіпертензією, імовірно, унаслідок вродженої кавернозної трансформації ворітної вени, коригованої дистальним спленоренальним анастомозом. У пацієнтки сформувались цироз печінки судинного генезу з мінімальною морфологічною активністю, стадія А за класифікацією Чайлда—П’ю, фокальна нодулярна гіперплазія (ФНГ) печінки, імовірно, компенсаторного характеру, варикозно розширені вени стравоходу 1‑го ступеня. Ускладнення: печінкова енцефалопатія, 1‑ша стадія, відносна недостатність трикуспідального клапана 2‑го ступеня, відносна недостатність мітрального клапана 1‑го ступеня.

Висвітлено основні положення настанов Європейської Асоціації з вивчення печінки (EASL) та Американської колегії гастроентерології (ACG) з епідеміології ФНГ печінки й рекомендації щодо її діагностики та лікування.

Фокальна нодулярна гіперплазія є рідкісною доброякісною пухлиною печінки, яка може сформуватися як у дітей раннього віку, так і у дорослих пацієнтів. Цю патологію діагностують за допомогою комп’ютерної та магнітно‑резонансної томографії з контрастуванням. На думку експертів ACG, немає потреби в проведенні рутинної біопсії печінки для підтвердження діагнозу ФНГ за умови використання передових візуалізаційних досліджень. При типовій ФНГ немає потреби в подальших дослідженнях за відсутності в анамнезі захворювання первинної судинної патології печінки. Консервативне та оперативне лікування не показане за винятком рідкісних випадків — екзофітного росту вузла та наявності ніжки. За наявності будь‑яких діагностичних сумнівів, а також при атиповій формі ФНГ показана консультація багатопрофільної команди фахівців із доброякісних новоутворень печінки для вирішення питання про проведення біопсії печінки для заперечення злоякісного процесу.

Клінічний випадок хвороби Крона: особливості перебігу, ускладнення та терапевтичні рішення

пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Хвороба Крона є хронічним рецидивним запальним захворюванням кишечника з непрогнозованим перебігом, що часто призводить до розвитку тяжких ускладнень і значного зниження якості життя пацієнтів. Попри впровадження сучасних діагностичних та терапевтичних стратегій, у частини хворих захворювання набуває ускладненого характеру, що потребує мультидисциплінарного підходу до ведення. Для вдосконалення алгоритмів ранньої діагностики та лікування слід провести аналіз складних клінічних випадків.

Описано клінічний випадок хвороби Крона в пацієнтки віком 26 років із безперервно рецидивним перебігом і розвитком тяжких ускладнень (внутрішньочеревні абсцеси, стриктури, ентеричні нориці). Захворювання характеризувалося високою запальною активністю, прогресивним ураженням термінального відділу клубової та прямої кишки, частими госпіталізаціями та потребою повторних інвазивних втручань. Діагноз верифіковано на підставі результатів комплексу клінічних, ендоскопічних, гістологічних і радіологічних досліджень відповідно до рекомендацій Європейського товариства з хвороби Крона та коліту (ECCO). Аналіз динаміки лабораторних показників, результатів ультразвукових і комп’ютерно‑томографічних досліджень засвідчив поступове прогресування запального процесу з розвитком гнійно‑септичних ускладнень, що супроводжувалося клінічним погіршенням стану пацієнтки. Представлений випадок демонструє складність перебігу хвороби Крона в молодих пацієнтів, ризик швидкого формування ускладнень й обмежену ефективність стандартної терапії на тлі високої активності захворювання.

Актуальним є питання своєчасного виявлення агресивних форм хвороби Крона та раннього призначення патогенетично обґрунтованої терапії, зокрема імунобіологічних препаратів, після контролю інфекційних ускладнень. Наведений клінічний випадок свідчить про необхідність індивідуалізованого підходу, тісної співпраці гастроентерологів і хірургів, наукових досліджень, спрямованих на оптимізацію лікування та профілактику ускладненого перебігу хвороби Крона.

Тонус верхніх відділів травного тракту і біомаркери слини й шлункового соку при грижі стравохідного отвору діафрагми: крос-секційне порівняння військової та цивільної когорт

А. М. Галінська, О. О. Галінський — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Мета — визначити зв’язок між тонусом сфінктерних зон верхніх відділів травного тракту, біохімічним складом шлункового соку та слини у військовиків і цивільних осіб з урахуванням корекції помилок множинного тестування.

Матеріали та методи. У клініці ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» в 2023 — 2024 рр. було обстежено 191 особу: 57 військовиків, 108 цивільних пацієнтів із підтвердженою грижею стравохідного отвору діафрагми (МКХ‑10: K44.9) та 26 здорових добровольців. Пневмобалонну манометрію виконували зондом «Micro‑Tech SRB‑T‑9/12/15‑20» із реєстрацією тиску в зоні нижнього стравохідного сфінктера (НСС), пілородуоденального сегмента, а також амплітуди та періоду пілоричної хвилі й ритмічних скорочень стравоходу. У шлунковому соку та слині визначали об’єм, pH, пепсин, глікопротеїни, нейрамінові (сіалові) кислоти й фукози, глікозаміноглікани, жовчні кислоти, загальний кальцій і стабільні метаболіти оксиду азоту (NO_x). Дані аналізували у R 4.3.2 та надбудові Real Statistics 2024 непараметричними методами статистики (тест Краскела — Волліса, тест Данна з корекцією Бонферроні (кориговане p_adj=0,017).

Результати. Суттєві зміни показників тонусу виявлено на рівні НСС: медіана тиску в здорових осіб становила 19,54 мм рт. ст. (міжквартильний розмах — 18,25 — 20,12), у військовиків — 3,49 мм рт. ст. (0,72 — 8,34), у цивільних пацієнтів — 4,96 мм рт. ст. (1,58 — 12,89) (H(2)=23,16; p<0,001, p_adj≤0,001). Період пілоричної хвилі був коротшим у цивільних пацієнтів (13,00 с (10,75 — 16,00)), ніж у здорових осіб (16,98 с (14,75 — 18,31), p_adjj=0,031). У шлунковому соку контрольної групи виявлено мінімальний об’єм (2,60 мл) і найвищу концентрацію глікопротеїнів (0,63 мг/мл), тоді як у військовиків і цивільних пацієнтів — відповідно 6,20 та 5,30 мл і 0,09 — 0,08 мг/мл (H(2)=30,61; p<0,001, p_adj≤0,001). Вміст жовчних кислот становив 169 мкмоль/л (військовики) і 168 мкмоль/л (цивільні пацієнти) порівняно з 118 мкмоль/л у контрольної групи (p_adj=0,038). У слині здорових осіб зареєстровано найменший об’єм (7 мл) і рівень холатів (60 мкмоль/л), обидва показники статистично значущо зростали у військовиків та цивільних пацієнтів (H(2)=18,50 і 34,18; p<0,001, p_adj=0,005). pH, рівень пепсину, кальцію та NO_x у шлунковому соку й слині статистично не відрізнялися.

Висновки. Грижа стравохідного отвору діафрагми асоціюється з комбінованою гіпотонією НСС і підвищеним холатним навантаженням у шлунковому соку та слині, що порушує рівновагу «агресія/захист» слизової. У військовиків гіпотонія має переважно функціонально‑стресовий генез, у цивільних осіб — віково‑метаболічний, обидва фенотипи супроводжуються гіперсекрецією та виснаженням муцинового бар’єра. Найінформативніші предиктори ризику: тиск НСС <8 мм рт. ст., жовчні кислоти > 160 мкмоль/л у шлунковому соку та >90 мкмоль/л у слині, об’єм слини > 12 мл. Використання цих предикторів у клінічному алгоритмі дасть змогу своєчасно стратифікувати пацієнтів і персоналізувати терапевтичну тактику.

Ключові слова: грижа стравохідного отвору діафрагми, манометрія, шлунковий сік, слина, жовчні кислоти, глікопротеїни, військовики, цивільні особи, дуоденогастроезофагеальний рефлюкс.

Перспективи підвищення ефективності антигелікобактерної терапії. Огляд

Г. Д. Фадєєнко, О. Є. Гріднєв — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Питання щодо підвищення ефективності ерадикаційної терапії гелікобактерної інфекції є актуальним через зростання резистентності гелікобактерій до актибактеріальних препаратів, які найчастіше використовують (кларитроміцину, левофлоксацину тощо). Наголошено на необхідності ерадикації гелікобактерної інфекції для запобігання малігнізації та зменшення ризику шлункової кровотечі, але внаслідок резистентності гелікобактерій ефективність лікування може значно знижуватися. Наведено методи, які можна застосовувати для підвищення ефективності антигелікобактерної терапії згідно з рекомендаціями Мааcтрихтського консенсусу (2022). Зазначено, що більшість цих рекомендацій має низьку якість доказів, що потребує пошуку інших підходів для підвищення ефективності ерадикаційної терапії. Наведено дані щодо ефективності застосування в схемах антигелікобактерної терапії модифікованих за допомогою нанотехнологій антибіотиків й антимікробіних пептидів та відсутності їхнього впливу на кишковий мікробіом. Дані експериментів з використання препаратів із металоорганічними каркасами на основі міді, вісмуту та срібла свідчать про їхню ефективність порівняно зі стандартною терапією. Актуальними є розробки фотодинамічних методів ерадикації гелікобактерної інфекції з огляду на ефективність цієї методики та наявність схваленого FDA компонента для клінічної фотодинамічної терапії. Наведено результати застосування розробок із нівелювання гіпоксичного впливу на результати фотодинамічного лікування гелікобактерної інфекції.

Жоден із рекомендованих способів антигелікобактерної терапії не дає змоги досягти 100% ерадикації, тому існує потреба в нових засобах для лікування гелікобактерної інфекції. Новітні стратегії з використанням нанотехнологій у доклінічних дослідженнях продемонстрували добрі результати щодо ерадикації гелікобактерій. Необхідно провести широке тестування цих нанотерапевтичних засобів для підтвердженння їхніх антигелікобактерних властивостей.

Сучасний підхід до розуміння кишкового фіброзу. Огляд

Л. В. Журавльова, Ю. О. Шеховцова — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Запальні захворювання кишечника, особливо виразковий коліт і хвороба Крона, які характеризуються хронічним запальним процесом та пошкодженням кишкової тканини, що прогресує, призводять до неконтрольованої проліферації мезенхімальних клітин і розвитку стриктур кишечника. Кишковий фіброз — це хронічне захворювання, що прогресує та розпочинається як ускладнення персистентного й тривалого запалення, пов’язаного із запальними захворюваннями кишечника. Вражає понад третину пацієнтів із запальними захворюваннями кишечника впродовж 10 років від початку захворювання.

Мета огляду — проаналізувати можливі механізми патогенезу кишкового фіброзу та визначити основні біомаркери фіброгенезу. Проведено пошук в електронних базах даних PubMed, Scopus, Google і Google Scholar за ключовими словами «фіброз кишечника». Відібрано дослідження, проведені в 1986 — 2024 рр. із використанням експериментальних моделей фіброзу кишечника in vivo та in vitro.

Огляд виявив потенційні переваги визначення біомаркерів для прогнозування фіброзу кишечника. Розглянуто основні молекулярні медіатори фіброгенезу кишечника, висвітлено розробки й розвиток технологій для візуалізації кишкового фіброзу. Оцінка активності захворювання та виразності ускладнень має важливе значення для визначення стратегії лікування на всіх стадіях захворювання й можливості моніторингу активності захворювання та результатів лікування. Ускладнення, спричинені фіброзуванням тканин, призводять до підвищення рівня захворюваності й смертності від запальних захворювань кишечника. Унаслідок цього зростає кількість госпіталізацій і хірургічних процедур, а отже, збільшується навантаження на систему охорони здоров’я. Розробка доступних і надійних біомаркерів фіброгенезу має важливе значення для підсилення діагностичних та прогностичних методів лікування запальних захворювань кишечника, що значною мірою вплине на інтенсифікацію фармакотерапії, використання хірургічних методів лікування та моніторинг ефективності антифібротичної терапії.

Особливості цитокінової регуляції фіброзувальних реакцій за коморбідності хронічного панкреатиту та хронічного обструктивного захворювання легень

О. С. Хухліна, І. В. Дудка, Т. В. Дудка — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

При хронічному панкреатиті (ХП) на тлі оксидативного стресу, дисбалансу факторів росту та цитокінів активуються панкреатичні зірчасті клітини, а ступінь активності TGF‑β визначає інтенсивність фіброзу підшлункової залози (ПЗ). За коморбідного перебігу ХП та хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) формується стан хронічного системного запалення, що супроводжується підвищенням рівня фактора некрозу пухлини α (ФНП‑α), інтерлейкіну‑6 і TGF‑β у системному кровотоці та призводить до прогресування фіброгенезу в ПЗ і легенях.

Мета — установити роль продукції прозапальних цитокінів у розвитку та прогресуванні ХП у хворих на ХОЗЛ.

Матеріали та методи. Обстежено 180 хворих віком від 45 до 60 років: 60 із ХП, 60 із ХП та ХОЗЛ, 60 із ХОЗЛ. Контрольну групу створено із 20 практично здорових осіб (ПЗО) віком від 47 до 60 років.

Результати. При порівнянні з показниками ПЗО встановлено вищий ступінь активації імунного запалення у хворих на ХП + ХОЗЛ (зростання рівня TGF‑β₁ у 6,2 разу, ФНП‑α — у 5,2 разу, інтерлейкіну‑1β (ІЛ‑1β) — у 7,4 разу (усі p<0,05)), вищий рівень запального процесу при ХОЗЛ (збільшення вмісту TGF‑β₁ у 5,2 разу, ФНП‑α — у 4,3 разу, ІЛ‑1β — у 5,5 разу (усі p<0,05)) порівняно з ХП (зростання рівня TGF‑β₁ у 3,5 разу, ФНП‑α — у 3,3 разу, ІЛ‑1β — у 3,8 разу (усі p<0,05)). Вміст у крові інсуліноподібного фактора росту 1 типу (IGF‑1) у хворих на ХП перевищував референтні значення в 2,1 разу (p<0,05), у пацієнтів із коморбідністю ХП і ХОЗЛ — у 3,1 разу (p<0,05), у хворих на ХОЗЛ — у 1,5 разу (p<0,05). Концентрація в крові С‑реактивного білка (С‑РБ) була підвищеною у хворих на ХП у 13,3 разу, у пацієнтів із ХП і ХОЗЛ — у 21,5 разу (p<0,05), що свідчило про вищий ступінь запалення у хворих за наявності коморбідності. У групах обстежених хворих ступінь зовнішньосекреторної недостатності (PEI) ПЗ був різним. Показник загальної шкали симптомів (ТSS), отриманий при обчисленні даних опитувальника Pancreatic Exocrine Insufficiency Questionnaire (РЕІQ), у хворих на ізольований ХП перевищував показник ПЗО у 7,3 разу (p<0,05), а за коморбідності ХП і ХОЗЛ зростав у 9,2 разу (p<0,05), що вказувало на високий рівень зовнішньосекреторної недостатності ПЗ. Вміст еластази‑1 у калі був знижений у хворих на ХП у 1,9 разу (p<0,05), а за наявності ХП та ХОЗЛ — у 4,5 разу (p<0,05).

Висновки. У хворих на ХП із коморбідним ХОЗЛ спостерігається гіперпродукція факторів росту (TGFβ₁, ІGF) і прозапальних цитокінів (ФНП‑α, ІЛ‑1β). Системний запальний процес під впливом прозапальних цитокінів та факторів росту за коморбідності ХП і ХОЗЛ призводить до пошкодження тканини ПЗ із розвитком запалення, гіперферментемії, зовнішньосекреторної недостатності ПЗ, що прогресує, активації фіброзувальних реакцій у тканині ПЗ та легенях. Установлено прямий сильний кореляційний зв’язок між рівнями в крові ФНП‑α й α‑амілази, С‑РБ, TSS, між вмістом у крові ІЛ‑1β та концентрацією C‑РБ, TSS, а також зворотний кореляційний зв’язок середньої сили між рівнями TGF‑β₁, ІЛ‑1β та еластази‑1 у калі, слабкий зворотний зв’язок — між вмістом IGF‑I, TGF‑β₁ і концентрацією еластази‑1 у калі.

Антропометричні детермінанти епігенетичних показників у пацієнтів із метаболічно-асоційованою стеатотичною хворобою печінки

О. В. Колеснікова, А. О. Радченко, О. Є. Запровальна, Н. Ю. Ємельянова — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Мета — оцінити асоціації між підвищеним індексом маси тіла (ІМТ) і відношенням обводу талії до обводу стегон (ОТ/ОС), з одного боку, та епігенетичними показниками — рівнем глобального метилювання ДНК, довжиною теломер (ДТ) і фенотиповим віком (ФВ) — з іншого у пацієнтів із метаболічно‑асоційованою стеатотичною хворобою печінки (МАСХП).

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 50 пацієнтів із МАСХП віком 54,1 [48,7; 59,3] року, серед яких 60% становили чоловіки. Пацієнтів стратифікували за індикаторами ожиріння (ОЖ): група 1 — ІМТ < 30 кг/м² (n=30), яка була розподілена на підгрупи з нормальним (1А; n=12) та підвищеним (1Б; n=18) значенням співвідношення ОТ/ОС; група 2 — ІМТ ≥30 кг/м² (n=20). Усім пацієнтам проводили оцінку антропометричних і клініко‑біохімічних показників, зокрема рівня С‑реактивного білка. Визначали відсотковий вміст 5‑метилцитозину (5‑мЦ) як індикатор глобального метилювання ДНК. Також оцінювали відносну ДТ і ФВ відповідно до методу М. Левіна та співавт. (2018).

Результати. Пацієнти групи 2 порівняно з групою 1 мали вищий вміст 5‑мЦ (p=0,048) і несприятливіший метаболічний профіль: вищі значення маси тіла (p<0,001), ОТ (p<0,001), ОС (p=0,001), ОТ/ОС (p<0,001), ІМТ (p<0,001), рівень вісцерального жиру (p<0,001), глюкози (p=0,006), тригліцеридів (p<0,001), холестерину ліпопротеїнів дуже низької густини (ХС ЛПДНГ; p<0,001), альбуміну (p=0,002), нижчі значення тромбоцитів (p=0,032), холестерину ліпопротеїнів високої густини (ХС ЛПВГ; p<0,001). При порівнянні пацієнтів групи 2 з підгрупою 1Б спостерігали схожі відмінності в метаболічному профілі: маса тіла (p<0,001), ОТ (p<0,001), ОС (p<0,001), ОТ/ОС (p<0,001), ІМТ (p<0,001), рівень вісцерального жиру (p<0,001), тромбоцитів (p=0,026), глюкози (p=0,013), тригліцеридів (p=0,004), ХС ЛПДНГ (p=0,004), альбуміну (p=0,026), ХС ЛПВГ(p<0,001). Значущих відмінностей за показниками епігенетичних індикаторів не виявлено, зокрема при порівнянні двох підгруп. При порівнянні групи 2 з підгрупою 1А установили вірогідні відмінності за рівнем 5‑мЦ (p=0,019), але не за ДТ і ФВ.

Висновки. Вищий рівень глобального метилювання ДНК у пацієнтів із МАСХП асоціюється з підвищеним співвідношенням ОТ/ОС, але лише за наявності ОЖ за даними ІМТ. Визначення вмісту 5‑мЦ у пацієнтів із МАСХП можна розглядати як ранній індикатор метаболічного навантаження, пов’язаного з розвитком ОЖ, що обґрунтовує доцільність вжиття профілактичних заходів на етапі ізольованого підвищення співвідношення ОТ/ОС. Роль ФВ і ДТ як маркерів епігенетичних процесів при абдомінальному ОЖ у пацієнтів із МАСХП потребує проспективних досліджень.

Прикладна мультифакторна модель раннього прогнозування ризику хронічного пародонтиту в пацієнтів із метаболічно-асоційованою стеатотичною хворобою печінки

Д. В. Ємельянов — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Відомо про тісний патогенетичний зв’язок між здоров’ям порожнини рота та системними метаболічними процесами, зокрема між хронічним пародонтитом і стеатотичною хворобою печінки, де метаболічна складова є модифікатором запальної відповіді. Виявлення предикторів і розробка на їхній основі предиктивних моделей допоможе виявляти ризики розвитку уражень на ранньому доклінічному етапі.

Мета — розробити ефективну математичну модель прогнозування ризику раннього запалення пародонта й створити алгоритм скринінгової стратифікації пацієнтів із метаболічно‑асоційованою стеатотичною хворобою печінки.

Матеріали та методи. Проведено діагностичне дослідження 259 клінічних випадків. Після аудиту даних у статистичний аналіз було залучено 150 валідних випадків. Застосовано метод рандомізації вибірки на вибірку, що навчалася побудові регресійного рівняння (n = 120), і тестову вибірку для перевірки точності отриманого алгоритму (n = 30) у співвідношенні 80 : 20. Побудову моделі проводили методом покрокової логістичної регресії з оцінюванням критерію Вальда, коефіцієнтів детермінації Нейджелкерка, тесту Хосмера—Лемешова та ROC‑аналізом (AUC). Візуалізація ризику представлена за допомогою пелюсткової діаграми.

Результати. При математичному моделюванні методом покрокового залучення була побудована регресійна функція та визначені 5 найбільш значущих предикторів: порогова густометрія, в’язкість слини, наявність метаболічно‑асоційованої стеатотичної хвороби печінки, рівень глюкози в ясеневій крові та індекс маси тіла. Побудовано рівняння регресії, де коефіцієнт Нейджелкерка становив R² = 0,887 (88,7 % варіабельності ознаки), а статистична значущість моделі була підтверджена логарифмічною правдоподібністю (G = 29,463; p = 0,0013). Чутливість моделі становила 100 % при специфічності 91,2 %. Для візуального застосування в клінічній практиці запропонована пелюсткова діаграма з пороговим значенням 3 бали, вихід за зазначену межу визначено як високий ризик розвитку уражень пародонта.

Висновки. Запропонована прогностична модель є інструментом, який можна використовувати для раннього персоніфікованого скринінгу уражень пародонта у хворих на метаболічно‑асоційовану стеатотичну хворобу печінки.

Мікробіом-спрямована нутритивна підтримка як фактор ефективності ерадикації Helicobacter pylori: результати клінічного дослідження

І. Г. Палій, С. В. Заїка, С. Г. Мелащенко, О. О. Ксенчин, С. O. Яцюк — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Мета — оцінити клінічну ефективність і профіль безпечності використання мультиштамового синбіотика, що містить 11 штамів бактерій (Lactobacillus spp., Bifidobacterium spp., Propionibacterium spp.) та збагачений пребіотиками (інулін, лактулоза), у схемі стандартної ерадикаційної квадротерапії з препаратами вісмуту в пацієнтів із H. pylori‑асоційованою патологією.

Матеріали та методи. У проспективне відкрите порівняльне дослідження було залучено 109 пацієнтів із верифікованою інфекцією H. pylori. Методом випадкової вибірки учасників розподілили на дві групи. Контрольна група (n=61) отримувала стандартну 10‑денну квадротерапію (інгібітор протонної помпи, амоксицилін, кларитроміцин, вісмуту субцитрат). Основна група (n=48) додатково отримувала мультиштамовий синбіотик, що містить 11 штамів бактерій (Lactobacillus spp., Bifidobacterium spp., Propionibacterium spp.), збагачений пребіотиками (інулін, лактулоза), по 1 капсулі двічі на добу протягом 15 днів (курс ерадикації + 5 днів). Оцінку симптомів проводили за шкалою GSRS (Gastrointestinal Symptom Rating Scale). Контроль ерадикації здійснювали через 4 тиж після завершення лікування. Статистичний аналіз передбачав розрахунок кількості пацієнтів, яку необхідно пролікувати (Number Needed to Treat (NNT)), і відносного ризику (Relative Risk Reduction (RRR)) невдачі лікування та побудову логістичної регресійної моделі.

Результати. Аналіз за протоколом показав, що в основній групі рівень успішної ерадикації становив 87,5% (42/48), що вірогідно вище за показник контрольної групи — 65,6% (40/61) (p<0,05). Додавання синбіотика забезпечило зниження RRR невдачі терапії на 63,7%, показник NNT становив 4,6. За шкалою GSRS в основній групі зафіксовано вірогідно меншу інтенсивність діарейного синдрому ((1,42±0,14) і (1,88±0,17) бала відповідно, p<0,05), а також виразніше поліпшення симптомів абдомінального болю та диспепсії. Мультиваріантний регресійний аналіз (AUC=0,753) визначив прийом синбіотика як найвагоміший незалежний предиктор успіху ерадикації поряд із використанням потужних інгібіторів протонної помпи та молодшим віком пацієнтів.

Висновки. Інтеграція мультиштамового синбіотика як компонента нутритивної підтримки до протоколів ерадикації H. pylori є високоефективною стратегією, що дає змогу досягти цільових рівнів успіху (> 85%), суттєво знизити ризик неефективності лікування та поліпшити його переносність шляхом профілактики антибіотик‑асоційованих розладів.

Порівняльне дослідження критеріїв Global Leadership Initiative on Malnutrition та Patient-Generated Subjective Global Assessment для прогнозування виживаності пацієнтів із цирозом печінки

Н. О. Пентюк, В. М. Моцюк, Л. О. Пентюк, Н. В. Заічко — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Мальнутриція є частим ускладненням цирозу печінки (ЦП) та суттєво впливає на прогресування захворювання. Нині не існує визнаного золотого стандарту для оцінки нутритивного стану при ЦП. Оптимальний інструмент оцінки має не лише виявляти мальнутрицію, а й прогнозувати перебіг хвороби, ідентифікувати пацієнтів із високим ризиком та визначати необхідність нутритивної підтримки.

Мета — вивчити вплив мальнутриції, визначеної за критеріями Global Leadership Initiative on Malnutrition (GLIM) та Patient‑Generated Subjective Global Assessment (PG‑SGA), на довгострокову виживаність пацієнтів із ЦП та порівняти прогностичну цінність цих інструментів.

Матеріали та методи. У проспективне дослідження було залучено 170 пацієнтів із ЦП вірусної, алкогольної або змішаної етіології (58 жінок та 112 чоловіків, середній вік — (55,9±11,2) року). Медіана періоду спостереження становила 490 (міжквартильний інтервал — 293—642) діб. Протягом цього періоду 53 пацієнти померли внаслідок ускладнень, пов’язаних із ЦП. Нутритивний стан оцінювали за критеріями GLIM та PG‑SGA. Для оцінки зменшення м’язової маси використовували індекс скелетної мускулатури як один із фенотипових критеріїв GLIM. Наявність запалення, як етіологічний критерій, визначали як рівень С‑реактивного білка >5 мг/л.

Результати. Попри подібну частоту мальнутриції, виявлену за допомогою критеріїв GLIM та PG‑SGA (70,6 і 61,8% відповідно), діагностична узгодженість між інструментами була низькою (k Cohen’s=0,518). Ступінь тяжкості ЦП прямо корелював із частотою мальнутриції. Понад 85% пацієнтів із цирозом класу С за системою Чайлда — Тюркотти — П’ю мали порушений нутритивний стан за критеріями GLIM або PG‑SGA. Критерії GLIM продемонстрували низьку прогностичну цінність (AUC=0,625; p=0,006), тоді як шкала PG‑SGA — прийнятну прогностичну цінність щодо смертності пацієнтів із ЦП (AUC=0,703; p=0,000). Аналіз виживаності методом Каплана — Мейєра виявив, що рівень смертності серед пацієнтів із порушеним нутритивним станом, оціненим за критеріями як GLIM, так і PG‑SGA, був значно вищим, ніж у пацієнтів із задовільним нутритивним станом. Найбільший негативний вплив мальнутриції на виживаність спостерігався впродовж перших 6 міс спостереження. У багатофакторному регресійному аналізі лише гіпоальбумінемія, печінкова енцефалопатія та мальнутриція, діагностована за PG‑SGA, мали незалежний вплив на час настання смерті. Відношення ризиків смерті, пов’язаної з мальнутрицією за PG‑SGA, становило 2,665 (p=0,027). Мальнутриція, визначена за критеріями GLIM, не була незалежним предиктором смертності (відношення ризиків — 1,617; p=0,304).

Висновки. PG‑SGA демонструє вищу прогностичну цінність порівняно з критеріями GLIM у пацієнтів із ЦП. Є потреба в уточненні та подальшому дослідженні критеріїв GLIM у контексті ЦП.

Діарея мандрівників: клінічні вияви та можливості профілактики

І. Я. Господарський, Х. О. Господарська, С. І. Господарська — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Мета — вивчити поширеність діареї мандрівників серед пацієнтів, які подорожували до країн із низькими санітарно‑гігієнічними стандартами й високим рівнем соціальної гігієни впродовж 2 — 4 тиж, а також можливі шляхи її профілактики за допомогою синбіотиків.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебувало 85 пацієнтів, із них 36 (1‑ша група) протягом 2 — 4 тиж подорожували країнами з низьким рівнем соціальної гігієни. Профілактика діареї мандрівників (ДМ) під час подорожі у 18 пацієнтів передбачала лише дотримання правил особистої гігієни, решта отримували синбіотик «Актив Флора Дуо Плюс» («Alpen Pharma AG», Швейцарія). Протягом 2 — 4 тиж 49 пацієнтів подорожували країнами з високим рівнем соціальної гігієни (2‑га група), із них 31 не отримували профілактики ДМ під час подорожі, решта приймали синбіотик «Актив Флора Дуо Плюс» по 1 капсулі на добу впродовж усієї подорожі.

Результати. Із 18 пацієнтів з 1‑ї групи, які не отримували профілактичний курс синбіотика, у 16 спостерігалися симптоми розладів травлення. Найчастіше мали місце такі симптоми, як нудота, зниження апетиту, блювання, абдомінальний біль, метеоризм, діарея. У пацієнтів, яким проводили профілактику ДМ, вірогідно рідше (у 2,0 — 2,5 разу) реєстрували такі порушення травлення, як абдомінальний біль чи дискомфорт, метеоризм, епізодичні чи тривалі несформовані випорожнення, метеоризм, запор, блювання. Під час подорожей у країни з високим рівнем соціальної гігієни як розлади травлення, так і вияви ДМ траплялися значно рідше. Із 31 пацієнта з 2‑ї групи, які не отримували профілактичного курсу синбіотика, у 10 мали місце симптоми розладів травлення, незважаючи на високі стандарти соціальної гігієни. Найчастіше траплялися такі симптоми, як нудота, зниження апетиту, абдомінальний біль/дискомфорт, метеоризм, діарея або запор. Тяжкість перебігу ДМ у випадку подорожей у країни з високим рівнем соціальної гігієни була суттєво легшою, ніж під час подорожі в регіони з низьким рівнем гігієни. Випадків тяжкого перебігу захворювання не зареєстровано. Застосування синбіотика в цій групі пацієнтів супроводжувалося відсутністю ДМ. Високий рівень соціальної гігієни у країні значною мірою знижує ймовірність розвитку ДМ, але не може повністю її виключити. Навіть легкий перебіг ДМ під час подорожі хоч і не становить загрози життю та здоров’ю, але суттєво впливає на якість життя, продуктивність роботи чи загальні враження від відпочинку.

Висновки. Подорожі в країни з низьким рівнем соціальної гігієни супроводжуються вкрай високим ризиком розвитку розладів травлення загалом (88,9%) і зокрема ДМ (66,7%). У 22,2% пацієнтів ДМ мала перебіг середньої тяжкості, у 11,1% — тяжкий перебіг і потребувала госпіталізації. Профілактичне застосування синбіотика «Актив Флора Дуо Плюс» дало змогу вдвічі збільшити частку пацієнтів без виявів ДМ і суттєво зменшити ризик середньотяжких і тяжких епізодів ДМ. Подорожі в країни з високим рівнем соціальної гігієни супроводжуються значно нижчим ризиком розвитку розладів травлення загалом (32,3,9%) і зокрема ДМ (22,5%). Використання синбіотика «Актив Флора Дуо Плюс» дало змогу запобігти епізодам ДМ у країнах із високим рівнем соціальної гігієни.

Можливості застосування роздільно дозованого прийому ферментних препаратів у хворих на цукровий діабет 2 типу із вторинною екзокринною недостатністю підшлункової залози

А. Е. Дорофєєв, Ю. З. Гуркало, Г. А. Дорогавцева, Г. С. Такташов, Н. В. Грона — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Мета — оцінити ефективність і безпечність застосування роздільно дозованого прийому ферментів («Фірулін^® 10000») порівняно з одноразовим прийомом ферментних препаратів у замісній ферментній терапії (ЗФТ) у хворих із вторинною екзокринною недостатністю підшлункової залози (ЕНПЗ) та цукровим діабетом 2 типу (ЦД 2 типу).

Матеріали та методи. Проведено рандомізоване багатоцентрове порівняльне дослідження в паралельних групах ефективності й безпечності застосування роздільно дозованого прийому ферментів («Фірулін^® 10000») порівняно з одноразовим прийомом ферментних препаратів під час їди при лікуванні вторинної ЕНПЗ у хворих на ЦД 2 типу. У дослідження було залучено 60 пацієнтів із ЦД 2 типу та вторинною ЕНПЗ (32 чоловіки і 28 жінок віком 35 — 65 років). У всіх пацієнтів рівень фекальної панкреатичної еластази становив 50 — 150 мкг/г (у середньому — (107,2±11,3) мкг/г), тобто відповідав середньому ступеню ЕНПЗ. Оцінювали екзокринну функцію підшлункової залози за допомогою непрямих неінвазивних тестів для визначення рівня в крові магнію, цинку, вітаміну D, преальбуміну й ретинол‑зв’язувального білка. Пацієнтів рандомізовали на дві групи: 1‑ша група (n=30) приймала «Фірулін^® 10000» у дозі 80 000 од. на добу (по 10 000 од. на кожну страву під час їди) протягом 12 тиж, 2‑га група (n=30) — ферментні препарати в дозі 80 000 од. на добу (одноразово під час їди) протягом 12 тиж.

Результати. До лікування всі пацієнти мали неспецифічні гастроентерологічні вияви, пов’язані з ЕНПЗ: діарею, абдомінальний біль, метеоризм, схуднення. Основною скаргою були порушення випорожнення, виявлені в усіх пацієнтів. На тлі комбінованого лікування із застосування ЗФТ клінічний стан пацієнтів обох груп поліпшувався. Після завершення лікування в жодного пацієнта обох груп абдомінальний біль не виявлено, відзначено нормалізацію випорожнення зі зменшенням метеоризму. На тлі проведення ЗФТ у жодного пацієнта не зафіксовано зменшення маси тіла. У пацієнтів із ЦД 2 типу та вторинною ЕНПЗ до лікування частіше відзначали зниження рівня вітаміну D, ретинол‑зв’язувального білка й преальбуміну порівняно з нормою. На тлі застосування роздільно дозованого прийому ферментів («Фірулін^® 10000») достовірно вищими, ніж у хворих після стандартної ЗФТ, були рівні вітаміну D і ретинол‑зв’язувального білка.

Висновки. Комплексне лікування ЦД 2 типу із вторинною ЕНПЗ з використанням адекватної дози ферментних препаратів є ефективним і сприяє зменшенню клінічних виявів ЕНПЗ. На тлі застосування роздільно дозованого прийому ферментів («Фірулін^® 10000») достовірно вищими були рівні вітаміну D та ретинол‑зв’язувального білка, що може свідчити про більшу ефективність, доцільність і перспективність використання роздільно дозованої схеми ЗФТ. Лікарський засіб «Фірулін^® 10000» є безпечним та добре переноситься хворими, при його використанні не зафіксовано жодної побічної реакції.

Ефективність використання ферментних препаратів тваринного та нетваринного походження в пацієнтів із біліарним панкреатитом

М. В. Патратій, Н. М. Паліброда, О. В. Злотар — пн, 30 бер 2026 00:00:00 +0300

Хронічний панкреатит залишається актуальною медико‑соціальною проблемою через складність діагностики та високу частоту ускладнень. Одним із найважливіших клінічних виявів є екзокринна недостатність підшлункової залози (ЕНПЗ), яка супроводжується порушенням травлення, дефіцитом поживних речовин і підвищеним ризиком інфекційних та системних ускладнень. Замісна терапія панкреатичними ферментами є основним методом лікування цього небезпечного стану. Останнім часом зростає інтерес до ферментних препаратів нетваринного походження, які мають низку переваг — широку субстратну специфічність, стабільність активності та відсутність потреби в активації жовчними кислотами, що робить їх перспективними в клінічній практиці, особливо за наявності біліарного панкреатиту.

Мета — порівняти клінічну ефективність ферментних препаратів тваринного та нетваринного походження в пацієнтів із біліарним панкреатитом.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 78 пацієнтів із біліарним панкреатитом та ЕНПЗ. Критеріями залучення були підтверджений діагноз біліарного панкреатиту та ЕНПЗ, критеріями вилучення — супутні тяжкі захворювання печінки, шлунково‑кишкового тракту й онкологічна патологія. Діагноз ґрунтувався на клінічних даних, лабораторних показниках (амілаза, ліпаза крові, глікемія, копрограма, фекальна еластаза‑1 тощо), інструментальних методах (ультразвукове дослідження, езогастродуоденоскопія) та опитувальниках PAGI‑SYM (Patient Assessment of Gastrointestinal Disorders‑Symptom Severity Index) та PEI‑Q (Qualitative Assessment of the Symptoms and Impact of Pancreatic Exocrine Insufficiency). Пацієнтів розподілили на дві групи: основна група (n=40) отримувала базисну терапію та ферментний комплекс нетваринного походження «Панжест^®» («Фармак», Україна), контрольна група (n=38) — базисну терапію та панкреатин. Тривалість спостереження становила 4 тиж.

Результати. Обидві схеми лікування сприяли поліпшенню клінічних симптомів, лабораторних і копроскопічних показників у пацієнтів із біліарним панкреатитом та ЕНПЗ. Однак ефективність комплексу «Панжест^®» була виразнішою: згідно з опитувальниками PEI‑Q та PAGI‑SYM, спостерігалося значне зниження інтегральних балів, швидше зменшення диспептичних виявів і поліпшення якості життя. Лабораторні показники (амілаза, ліпаза, глікемія) нормалізувалися швидше в основній групі, а копроскопія підтвердила відновлення процесів травлення в більшої частини пацієнтів (90,0 та 78,9%, p<0,05).

Висновки. Замісна ферментна терапія є ефективним компонентом лікування біліарного панкреатиту з ЕНПЗ. Застосування комплексу «Панжест^®» продемонструвало кращу клінічну ефективність та виразніше відновлення функції травлення порівняно зі стандартним панкреатином, що свідчить про його переваги для комплексної терапії таких пацієнтів.