Ранні уявлення про харчування, травлення, захворювання шлунково-кишкового тракту та їхнє лікування: від Гіппократа та Галена до Маймоніда

Анотація

Протягом більше ніж тисячі років Гіппократ і Гален були альфою та омегою медичних знань. Незважаючи на значущість їхнього внеску в клінічну і теоретичну медицину, їм не вистачало справжнього розуміння анатомії та фізіології. Гіппократ запропонував доктрину «тканинних рідин», або гуморальної патології, детально описану в його книзі «Природа людини». Галена вважають «спадкоємцем» Гіппократа. Його було визнано одним з найвпливовіших лікарів усіх часів. Кількість його праць була величезною — понад сто книг, які мали широке поширення. Однією з головних заповідей Галена було правило гармонії: всі системи організму збалансовані, а захворювання є результатом порушення цього балансу. Однак деякі його уявлення були помилковими.

Аристотель розглядав підшлункову залозу, завдяки її розташуванню у черевній порожнині, як орган, основним завданням якого був захист прилеглих судин.

В епоху, коли невідомі хвороби спричиняли хаос, концепція відомих причин захворювань призвела до захоплення вивченням харчових отрут та їхніх антидотів серед аристократів, які відчували себе особливо уразливими до погроз такого роду. Згідно з легендою, одним з найвідоміших знавців отрут був Мітридат VI.

Педаній Діоскорид був греком, який служив у римській армії за часів імператора Нерона. Мандрівний спосіб життя став причиною того, що йому довелося вивчити велику кількість хвороб та лікарських препаратів. Його каталог лікарських трав і рослин став основою для вивчення та розуміння цілющих властивостей рослин.

Печінка у багатьох давніх культурах вважалася джерелом божественних пророцтв. Анатомія печінки була добре відома у стародавньому Вавилоні. Збереглася величезна кількість глиняних табличок і виробів, які свідчать про важливість «гепатоскопії» на Близькому Сході як форми пророкування. Ті, хто гадав по нутрощах тварин (наприклад, гаруспіки — божественні тлумачі майбутнього, які використовують печінку як інструмент пророкувань), можуть бути визнані як перші офіційні анатоми, оскільки від точних знань та інтерпретацій окремих компонентів печінки залежало розуміння майбутнього. Після перемоги ассирійського царя Саргона над силами Урарту і Зикірти у 718 р. до н. е. він хотів умиротворити богів, принісши в жертву тварин, при цьому він вивчав їхню печінку для пророкувань.

Хоча уявлення про підшлункову залозу сягають давніх часів, про що свідчать коментарі гаруспіків і жерців, функції цього органа були невідомі аж до робіт данських фізіологів Франциска Сільвія та Реньє де Граафа. До їхніх досліджень панкреатичної секреції та з’ясування ролі підшлункової залози у травленні, описаної ван Гельмонтом і Альбрехтом фон Галлером, більшість вчених зосереджували увагу на анатомічному описі органа. Оскільки стародавні ассирійці та месопотамці вірили, що не печінка пророкує майбутнє, а підшлункова залоза, можливо, панкреатологія має набагато раніші витоки.

Маймонід, єврейський ерудит і гуманіст, також мав вплив в інших галузях. Він відкрито засуджував астрологію та її спроби розрахувати час приходу Месії. У галузі медицини він приділяв увагу профілактиці, а також цікавився лікуванням захворювань шлунково‑кишкового тракту.

До початку нашої ери уявлення про травлення, хвороби шлунково‑кишкового тракту та їхнє лікування були досить туманними. Попереду був довгий і складний шлях прогресу в цій царині.